Михайло Швець

Швець Михайло Федорович (1880, Полтавщина — 12.11.1938, Нью-Йорк) — оперний співак-бас у Петербурзькій опері, після першої світової війни у США.
Брав участь у виставах театру при Національному Домі в Нью-Йорку; виконував сольні партії в опері «Мазепа» П. Чайковського (1933) й у фільмах «Наталка Полтавка» (1935) і «Запорожець за Дунаєм» (1938).
Бас-профундо. В 1901-05 навчався співу в Полтавському муз. уч-щі (кл. М. Денисенка) і в Петерб. муз. уч-ще (1905-09, кл. С. Сонки).
Виступав на оперних сценах Петербурга (Народний дім, 1909-12), Києва (1912-13), Тифліса (1913-16), Одеси (1916-18). Потім емігрував до США. З 1923 співав на сцені в Нью-Йорку (Народний дім, до 1928), Філадельфії (1936) і ін. містах.
Володів звучним, рівним у всіх регістрах голосом м'якого тембру і широкого діапазону, бездоганною дикцією.
Перший виконавець. партії Бедяя ("Сказання про невидимий град Кітеж і діву Февронію" М. Римського-Корсакова в американській прем'єрі, Філадельфія, 1936, п / к Олександра Смелленса).
Кращі партії: Марсель ("Гугеноти" Дж. Мейєрбера), Кардинал де Броні ("Жидівка" Ж. Ф. Галеві), Іван Карась ("Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського), Макогоненко ("Наталка Полтавка" М. Лисенка), Іван Сусанін ("Життя за царя" М. Глінки), Мельник ("Русалка" О. Даргомижського), Борис Годунов і Варлаам ("Борис Годунов" М. Мусоргського), Казенбек ("Кавказький бранець" Ц. Кюї), Полкан ("Золотий півник" М. Римського-Корсакова).
"Він умів витягувати то боягузливі, - то гавкаючі тембри, добре тримався на сцені і, уникнувши пересолу, залишився в пам'яті як, мабуть, найкращий з бачених мною Полканов" (С. Левик).
Серед інших партій - Фарлаф ("Руслан і Людмила" М. Глінки), Кончак ("Князь Ігор" О. Бородіна), Князь Гремін ("Євгеній Онєгін" П. Чайковського), Василь Леонтійович Кочубей ("Мазепа" П. Чайковського ), Остап Палій ("Катерина" М. Аркаса); Мефістофель ("Фауст" Ш. Гуно).
Записувався на грамплатівки
(52 твори - уривки з опери "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського; романси В. І. Заремби, А. В. Єдличка, М. Лисенка; рос. та укр. нар. пісні)
в Петербурзі ("Лірофон", 1904; "Колумбія" / Columbia, 1906; "Грамофон", 1906 (в т. ч. кілька дуетів з Н. А. Большаковим), 1907; "Бека", 1907); Полтаві ("Грамофон", 1906), Москві ("Пате" / Pathé, 1911), а також для фірми "Зонофон" (1906-1907).
У США знімався у фільмах-операх "Запорожець за Дунаєм" (1939) С. Гулака-Артемовського (Іван Карась) і "Наталка Полтавка" (1937) М. Лисенка (Макогоненко).

Літ-ра.: Концерт М. Швеця // РМГ. 1909. № 5;
Русова С. Український вечір у Петербурге // Рада. 1908. 22 лютого;
Левик С. Ю. * Записки оперного співака. - 2-е вид. - М., 1962. С. 273-274;
Лисенко Іван. Словник співаків України. - Київ, 1997. С. 327-28.
Яндекс.Словари> Вітчизняні співаки. - 2008

Кадри з фільму "Запорожець за Дунаєм", який був знятий у 1939 році Василем Авраменком.

з відкритого архіву Національної бібліотеки Франції: gallica.bnf.fr

Ой, я нещасний

Не лай мене, моя жінко

Ой, під вишнею

Russian-Records.com
Віє вітер, віє буйний, запис 1906 р.

Віють вітри, віють буйні

Бас із Полтавщини

Село Городище, що у Чорнухинському районі на Полтавщині, нещодавно відсвяткувало своє 1100-річчя. Звідси вийшло немало талановитих людей: науковців, музикантів, артистів, співаків. Славне це село й майстрами рогозоплетіння, вироби яких відомі не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Михайло Федорович Швець народився в 1880 р. у козацькій родині. Музичний слух і голос у хлопця розвинулися в церковному хорі. Батьки всіляко сприяли подальшій освіті сина й розвитку його музичного таланту. У 1901 — 1905 рр. Михайло навчався у Полтаві, брав уроки співу в педагога Марії Денисенко. У місті на той час музично-культурне життя було досить розмаїтим. Так, велику мистецько-просвітницьку роботу тут проводило місцеве відділення Російського музичного товариства. При ньому було створено симфонічний оркестр, яким диригував музичний просвітитель Дмитро Ахшарумов. У місті з авторськими концертами виступали Микола Лисенко, Антон Рубінштейн, Сергій Рахманінов, Олександр Скрябін. Славилася тоді Полтава й своїми хорами, якими керували Федір Попадич, Іван Різенко. Талановитого хлопця покликав до себе Петербург, і, мабуть, без особливих труднощів, маючи прекрасний голос, він швидко знаходить тут собі сцену і покровителів. Навчається у відомого баритона Станіслава Сонні.

З 1909 року Михайло Швець стає солістом оперної трупи Народного дому, який відкрився 1900 року згідно з указом Миколи II і був названий на його честь. Це була найбільша з театральних споруд того часу в Петербурзі. Тут виступали кращі оркестри і провідні актори та музиканти. Вистави й концерти завжди відбувалися при переповненій глядацькій залі, яка вміщувала понад 2000 глядачів. Його директором тоді був знаменитий тенор, блискучий антрепренер, вокальний педагог Микола Фігнер, звертаючись до якого, Леонід Собінов якось писав: «Під чарами твого таланту тріпотіли навіть зачерствілі, холодні серця».
У післяреволюційні роки в Народному домі працювали різні театри: оперний, маріонеток, дитячий музичний театр, а у 1928-му тут було відкрито Ленінградський мюзик-хол.
З перших же років своєї співацької кар’єри в складі оперної трупи Петербурзького народного дому Михайло Швець демонстрував публіці не тільки свої чудові голосові якості, а й талант драматичного актора, що засвідчив його партнер по сцені, згодом музикознавець Сергій Левік, який у своїй книзі «Записи оперного співака» писав: «Виконавець ролі Полкана (в опері Миколи Римського-Корсакова «Золотий півник») М. Швець володів великим, але разом із тим м’яким голосом,.. чудово тримався на сцені. Він залишився в пам’яті, мабуть, найкращим із бачених мною Полканів».
Оперна трупа Народного дому багато гастролювала по містах України (Київ, Харків, Полтава, Одеса, Катеринослав), по Росії, виїздила до Італії, Швейцарії, Франції, Америки. Михайло Швець успішно виконує головні партії в операх Семена Гулака-Артемовського («Запорожець за Дунаєм»), Олександра Бородіна («Князь Ігор»), Миколи Римського-Корсакова («Золотий півник»), Михайла Глінки («Іван Сусанін»), Модеста Мусоргського («Борис Годунов»). Особливо любив виконувати співак арію Виборного із опери Миколи Лисенка «Наталка Полтавка».
У репертуарі Михайла Швеця велике місце займала рідна українська пісня, з якої у співучому полтавському краї народився його талант. У той період він записав на грамплатівки народні пісні: «За Сибіром сонце сходить», «Ой не шуми, луже», «Ой Дніпре, мій Дніпре», «У сусіда хата біла», «Ой що ж то та й за ворон» та інші.
У 1907 році у Петербурзі Михайло Швець записав із партнером, відомим тенором Миколою Большаковим дві популярні пісні-дуети «Де ти бродиш, моя доле» та «Коли розлучаються двоє».
Михайло Швець не забував своїх рідних місць і приїздив у Городище, зустрічався із земляками. Співав перед ними, зокрема, в маєтку місцевого поміщика й мецената Володимира Горвиця (той мав велике господарство: понад десять цегляних будівель, кінний завод, іподром, велику оранжерею. Збудував лікарню, домову церкву, для розпису якої навіть запрошував майстрів з Італії. Войовничі атеїсти розібрали її у 30-х роках минулого століття. Взимку родина Горвиця жила у Петербурзі. Тут він мав трикотажну фабрику, дохідний будинок на майже п’ятдесят квартир).
Коли померли батьки Михайла Швеця, він привіз із Петербурга пам’ятник на їхню могилу, виготовлений із сірого граніту у вигляді стовбура дерева, увінчаного хрестом. Склеп із трунами батька й матері співака зруйнували у ті ж зловісні 30-ті роки. Хрест скинули в яр...
Є відомості про те, що Федір Шаляпін перед Першою світовою війною відвідав село Городище, яке тоді входило до складу Лохвицького повіту. Великий бас Росії, будучи співаком Маріїнського театру, не раз слухав із захопленням спів Михайла Швеця у Петербурзькому народному домі, мав із ним не одну зустріч. До речі, Шаляпін тут виступав не тільки як співак, а й як режисер. У Народному домі він представив оперу «Дон Кіхот», написану Жулем Массне, в якій виконував головну роль. Тут він також виконав партію короля Филипа II в опері Джузеппе Верді «Дон Карлос».
Федір Шаляпін вважав Михайла Швеця рівним собі по силі й тембру голосу. Їхня творча біографія подібна. Федір Шаляпін також вийшов із народних низів. У дитячі та юнацькі роки співав у церковному хорі, був зайнятий у різних російських драматичних трупах, доки не вийшов на сцени Маріїнського і Большого театрів і не здобув широкого визнання.
Михайло Швець не сприйняв нового порядку, встановленого більшовиками, і 1918 р. подався до Америки. У ті драматичні роки емігрувало з Росії чимало видатних особистостей: Федір Шаляпін, Олександр Купрін, Сергій Рахманінов, Іван Бунін та інші.
У Нью-Йорку Швець пов’язує своє життя з театром при Національному домі й тут також стає оперним співаком. Записує виступи на грамплатівки. Знімається як актор і співак у музичних стрічках «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм». Вони демонструвалися не тільки в США, а в різних країнах світу. Виконував сольну партію в опері Петра Чайковського «Мазепа».
Життєвий шлях талановитого співака, який залишив помітний слід в національній музичній культурі першої половини ХХ століття, скінчився 1938 року. Михайло Швець похований у Нью-Йорку. До початку 1990-х ім’я співака було під забороною. Тодішня комуністична пропаганда вважала Швеця «запроданцем». Біографічних відомостей про нього не можна було знайти в жодній енциклопедії, котра видавалася за радянських часів. У 1993 році Національне радіо вперше підготувало передачу, присвячену талановитому українському співакові. В ефірі прозвучали твори, виконані ним у різні роки.
На Полтавщині шанобливо ставляться до пам’яті свого видатного земляка. Місцеві дослідники збирають про Михайла Швеця матеріали, тепер його ім’я почало з’являтися у краєзнавчих виданнях.

Георгій ШИБАНОВ

Газета © «День»: №216, 2009

Останню роль Тарас Бульба з Полтавщини так і не зіграв

... Де саме вчився Михайло Швець у губернському місті, точно невідомо. Валерій Тесленко вважає, що Швець спочатку закінчив духовну семінарію в Полтаві, а потім, імовірно, брав уроки у  Марії Денисенко, оперної  співачки, викладачки вокалу (адже до 1903 року музичного училища в Полтаві не було). Свідчення тому, що Швеця учила Марія Денисенко – лист, знайдений у сховищах одного з полтавських музеїв: «Милостивая Государыня! Не имею чести Вас знать, но часто аккомпанировал Вашему талантливому ученику Швецу, несколько раз выступавшему на эстраде, который доказал первоклассную школу как в отношении безукоризненного дыхания, великолепной дикции и тонкого понимания всего, за что он берется петь. Искренне благодарю Вас за все те часы наслаждения, в котором Вы главная виновница. С совершенным почтением, Ваш покорный слуга А. Новиков.» Листу цьому майже 100 років. Полтавський дослідник Валерій Тесленко вважає, що листа адресовано саме Марії Денисенко, авторитетній і талановитій викладачці співу у Полтаві кінця ХІХ – початку ХХ століття. Вона викладала спів у Полтавському інституті шляхетних дівчат. Серед її учнів – Іван Козловський, славнозвісний тенор, соліст Большого театру в Москві, інші солісти українських театрів. Серед них і Михайло Швець. Автор цього листа – А. Новиков, піаніст-акомпаніатор. У Полтаві поціновувачі мистецтва говорили, що місце Михайла Швеця на сцені в театрі. Тож Михайло після навчання в Полтаві вирушив у Санкт-Петербург, де став оперним співаком. Знання та навички поглиблює у професора Станіслава Сонкі. Під час навчання в Сонкі улітку Михайло приїздить додому в Городище, де допомагає батькам.  Співає у маєтку Володимира Горвиця, поміщика й мецената, який запрошує талановитого хлопця. А 1906 року навідав Полтаву, де вперше записав свій голос на грамплатівку. Серед пісень – «Заповіт» Шевченка, «Дивлюсь я на небо», народні пісні «Ой зійди, зійди, ясен місяцю», «Ой Дніпре, мій Дніпре», «Кармелюк» та інші. На платівку треба було працювати 4 місяці 1889 рік – у Російській імперії вперше з’явилась платівка. 1906 рік, квітень – Михайло Швець уперше виконав «Заповіт» Тараса Шевченка та записав на плівку у Полтаві. Платівки на початку ХХ століття коштували 1,25 царських рубля. За рік робітник отримував 5 рублів. Наприклад оселедець коштував 3 копійки. У 1907 року в Петербурзі Михайло записав російські пісні, такі як «Солнце всходит и заходит, «Собиралась туча черная» та ряд українських пісень. Після п’ятирічного навчання у професора Сонкі Михайло став працювати в оперній трупі Народного дому. Досяг визнання, став солістом імператорських театрів. Після Пітера – соліст на сцені Києва. Але не витримує напруженої роботи, адже за короткий сезон 1912 – 1913 року глядачам показали 37 опер, із яких 5 – прем’єри.  Далі Михайло їде до Тифліса (нині – Тбілісі), на Кавказі провів 3 продуктивних роки. Потім ризикнув дебютувати в одному з кращих на той час театрі імперії – Одеській опері.
 У 1818 році Михайло Швець емігрував до Америки під час першої хвилі еміграції. Він не довіряв радянській владі, як і багато тих митців, хто емігрував разом із ним, боявся репресій. Приміром, Федір Шаляпін також емігрував, але дещо пізніше (1922 року). Боявся Михайло Швець небезпідставно, адже його рідню в Городищі розкуркулили, вважали «ворогами народу». Брат та сестра залишились без засобів до існування. Артілі «Серп і молот» було потрібне дворище для конюшні, тому Ілька Швеця, брата Михайла, розкуркулили як класового ворога. Ілько зробив землянку і в ній жив.
Голос Михайла Швеця відносять до басу-профундо, у такого голосу дуже потужні нижні ноти, – говорить Валерій  У природі таких басів-профундо небагато. Тому саме Швеця найкраще сприймали глядачі у таких операх, як «Князь Ігор» (Кончак), «Життя за царя» (Сусанін), «Золотий півник» (Полкан). Діапазон голосу Михайла Федоровича сягав двох з половиною октав.
Театр у ХІХ – на початку ХХ століття був чи не єдиною розвагою, де глядачі знайомились із мистецтвом слова та піснею. Ходити до театру могли собі дозволити не всі, а лише заможні люди чи ті, хто відкладав на квиток. Білет із спектаклю іноді берегли все життя як пам’ять. У селі лише надгробок нагадує про родину Швеців У Городищі, що за життя Михайла Швеця було невеликим містечком, немає ні хати Швеців, ні родичів, ні пам’ятників, що свідчили б, що звідси родом талановитий оперний та камерний співак. – Лише на старому цвинтарі є надгробний пам’ятник із написом: «Здесь покотися прах раба Божьего Теодора Ивановича Швеца. Скончался 20 июня 1912 года. Мир праху твоєму, отец», – розповів Валерій Тесленко, котрий побував на батьківщині оперного співака. Цей пам’ятник із сірого граніту у вигляді стовбура дерева зі свічками з боків та хрестом угорі привіз на могилу батька Михайло з Петербурга у 1913 році. – Можна тільки уявити, як добирався самі і віз надгробок Михайло на Полтавщину, – каже Валерій Тесленко. – У 30-і роки кладовище в селі знищили, церкву з настінними фресками, де співав Михайло в дитинстві, зруйнували, а надгробок довго валявся біля кладовища. Нічого з ним, очевидно, не могли зробити, якось прилаштувати в господарських потребах. Потім і скотили в яр. Як переповідає Валерій Тесленко, у селі багатодітну родину Швеців часто згадували, зокрема завдяки сину Михайлу. У родичів у рамці красувалось фото Михайла Швеця із написом золотими літерами:  «Артист императорских русских оперных театров Михаил Швец». У родині Швеців батько гарно співав, був кремезним. Мати вирізнялась з-поміж жінок Городища тим, що не носила очіпок.
Як розповідає дослідник життя і творчості Михайла Швеця, будучи в Америці,  полтавець жив у Нью-Йорку. Там співав у народному домі. Окрім цього, гастролював у Філадельфії, співав на радіо, записувався на грампластинках. Часто брав участь в українських та російських концертах., на Шевченківських ювілейних святах. Солістом Філадельфійської опери він так і не став, але часто його запрошували там виступати. Як скупо писали його сучасники, іноземну мову Михайло Федорович так і не опанував. Останню роль Тараса Бульби Михайло Швець такі не зіграв. Дмитро Чутро, український балетмейстер, що в 30-их роках минулого століття працював в Америці, запросив Швеця на головну роль в опері Миколи Лисенка. Кращого на роль Тараса Бульби не уявляв. Співак погодився і вчив партію, але у прем’єрі участі вже не брав, бо його серце раптово зупинилось. Тай сама прем’єра відбулась аж 1944 року.
 У 1993 році Національне радіо вперше підготувало передачу, присвячену талановитому українському співакові. В ефірі прозвучали твори, виконані ним у різні роки.

Ніна Король, "Коло", 4.11.2011