Семен Гулак-Артемовський

Семен Степанович Гулак-Артемовський  (* 16 лютого 1813, Городище — † 17 квітня 1873, Москва) — український композитор, співак (бас-баритон), драматичний артист, драматург, племінник письменника П. П. Гулака-Артемовського, автор першої української опери «Запорожець за Дунаєм».

Семен Гулак-Артемовський народився в містечку Городище на Київщині (тепер Черкаська область) в сім'ї священника. Закінчив Київське повітове духовне училище (1824-1830), Київську духовну семінарію (1835-1838). Співав у хорі київського вікарія у Софійському соборі та Михайлівському Золотоверхому монастирі.
У 1838 році Кулака-Артемовського забрав до Петербурга видатний російський композитор М.І.Глінка, який керував його навчанням. З 1839 року продовжував освіту в Італії, співав у флорентійській опері (1841—1842). Після цого співав на оперних сценах Петербурга (1842-1864) і Москви (1864-1865) .
Автор дивертисменту "Українське весілля", музики до водевіля "Ніч напередодні Іванового дня".
Своєю оперою "Запорожець за Дунаєм" (вперше поставлена 1863 р.) заклав основи українського класичного оперного мистецтва.
Окреме місце у творчій спадщині Гулака-Артемовського посідають українські пісні, зокрема:
"Стоїть явір над водою" (присвячена Т. Шевченку, з яким автор товаришував з 1838),

"Спать мені не хочеться",  «Ой, на горі та женці жнуть»,  «Ой, не ходи Грицю», «Ой, летіла зозуленька» тощо.

Фільм про Семена Гулака-Артемовського
© ТРК ГЛАС
Режисер: Юлія Симеонова
В ролі М.Глінки: хормейстер НОУ А.Семенчук

“Стоїть явір над водою”. Худ. Г.В. Терпиловський

Співає Михайло Гришко у супроводі капели бандуристів п/к О.Міньківського

Всим небайдужим до літератури і мистецтва відома незрадлива, зворушлива дружба генія слова Тараса Григоровича Шевченка та генія опери Семена Степановича Гулака-Артемовського. Познайомилися вони далекого 1838 року в Петербурзі. Відтоді стали нерозлучними друзями в радощах і бідах, у злета і падіннях…. Семен передавав звісточку для своєї старенької неньки в Городище з Петербургу через Тараса, коли той перебував в Україні, писав листи йому і підримував матеріально, коли той «служив» солдатом у Новопетрівському укріпленні й багато хто від нього відвернувся. Повернувшись із заслання, Тарас почувався в гостях у друга, «як у своїй рідній хаті», називав його рідним братом, подарував дружині Семена автопортрет з дарчим написом. Композитор віддячив поету-другу, присвятивши йому пісню у власній обробці «Стоїть явір над водою». Гулак-Артемовський сам виконав її 19 серпня 1858 року у виставі «Москаль-чарівник». Вона стала однією з найулюбленіших пісень поета…
У Городищенському районному музеї нашого видатного земляка є картина з однойменною назваю «Стоїть явір над водою», подарована її автором, художником Гергієм Васильовичем Терпиловським у день відкриття пам’ятника композитору, співаку і актору Семену Гулаку-Артемовському в Городищі 16 жовтня 1971році…
Тут доречно згадати про те, як вона була написана.
Георгій Терпиловський був талановитим художником, народився він 1902 року. В1922 році знаходився на стажуванні в Москві, знайомий був з Леніним, який, до слова, порадив йому написати картину «Арсенальці».
Пензлю митця належать також відомі полотна «Над убитим сількором», «Тарас Шевченко в Новопетровській фортеці», портрети С.С.Гулака-Артемовського (експонується в Городищенському музеї), Лесі Українки, Олександра Пушкіна, Миколи Щорса та інші.
Саме до нього звернувся організатор і засновник музею в Городищі, пердставник роду по брату композитора Павлу, невтомний ентузіаст, краєзнавець, патріот рідного краю Георгій Хомович Коваль з проханням написати картину про дружбу двох земляків — Гулака-Артемовського і Тараса Шевченка. До нас дійшло кілька листів Коваля до Терпиловського, окремі рядки з яких, мабуть, найкраще передають атмосферу творення полотна «Стоїть явір над водою». Ось вони, ці рядки:«…Я Вам говорив, що буду набридати і що від мене не відчепитесь. Отже нагадую…
Мені відомо, що Ви хворіли, даю скидку, хоч хворіти я Вам не дозволяв. Тож, не хворійте, будьте бодрі й здорові. А тим часом намалюйте картину…» Такі настирливі нотки відчуваємо в листі за13 лютого 1971 року. Але це лише пуп’яночки. Бо в листі за 2 червня того ж року, вже йдуть ягідки:«Я тоді Вам говорив, що набридатиму, от і набридаю, і буду набридати, поки картини не намалюєте. Писав Вам листи, Ви не відповідаєте. Напевне доведеться до Вас опівночі телефонувати. Від цього буде дві вигоди: пільговий тариф і Вам нагадування, бо спать не даватиму…»
Звісно, що після «погроз» позбавити сну, бідному художнику не залишалося нічого іншого, як негайно взятися за пензля і творити бажану картину… Заглибленому в творення вічного й нетлінного, йому було не до листування. Бо вже в наступному Коваль пропонував: «Хоч Ви і не відповідаєте на мої листи, але я змушений Вам писати…
Вношу пропозицію, щоб на цю дату (мається на увазі відкриття пам’ятника композитору в Городищі — О.О.) намалювали картину і з нею приїхали до нас.”
Хай читача не лякає і не дивує процитоване: Георгій Коваль мав добру душу і чуйне серце, а його «грубувата» настирливість була лише своєрідною «тактикою» й великим бажанням, щоб музей таки отримав картину відомого київського художника. Зі свого боку Терпиловський, безперечно, зовсім не гнівався на «прискіпливість» городищенця, часу негаяв, і мовчки творив безсмертні миті, воістинно, братерської дружби двох великих митців.
Картина, розміром 140 на 110 см, була виконана олійними фарбами. З полотна Терпиловського до нас ніби линуть звуки мелодії пісні, що їх творить Семен. Тарас зажурливо слухає, підтримуючи похилену голову рукою і спершись ліктем на фортепіано. На стіні затишної кімнати портрет вчителя композитора Михайла Глінки. Назву картині дав сам автор, відобразивши в її змістові (вже не можна точніше), слова улюбленої поетової пісні: «… На козака недоленька, козак зажурився…» У музеї експонується рояль, відомої свого часу французької фірми «Плейель» ( Шопен грав на роялі тільки цієї фірми), відчутні елементи схожості з тим, що бачимо на картині Терпиловького. Пригадую, як під час екскурсії відвідувачі запитали:«Чому Тарас Григорович так старо виглядає упорівнянні з пишночубим, молодечої постави Семеном Степановичем?»
Але хіба ж заслання, з якого він недавно повернувся, могло його омолодити?..
… І нині для всіх, хто вглядається у полотна Георгія Васильовича Терпиловського, ніби лине мелодія улюбленої Кобзаревої пісні, слова якої зворушують своєю ліричністю, своїм життєвим змістом:

Стоїть явір над водою,
В воду похилився,
На козака недоленька,
Козак зажурився.
Не хилися, явороньку:
Ще ти зелененький,
Не журися, козаченьку:
Ще ти молоденький.
Не рад явір хилитися -
Вода корні миє,
Не рад козак журитися -
Так серденько ниє.

Джерело:
Ольга Осипенко
http://gulak.org.ua/stojit-yavir-nad-vodoyu/

журнал "Київська старовина"
Василь ТУРКЕВИЧ: СЕМЕН ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ... ЕКСТРАСЕНС

Ім'я Семена Степановича Гулака-Артемовського, 180-річчя якого виповни-
лося у лютому, відоме найширшому загалу як автора першої комічної україн-
ської опери «Запорожець за Дунаєм». До речі, написана вона була за про-
позицією і за безпосередніми консультаціями Миколи Костомарова в 1862 р.
і вперше показана на сцені імператорського Маріїнського театру в Петербур-
зі 14 (26) квітня 1863 p., тобто 130 років тому. Отож мали на часі два знач-
них ювілеї, на жаль, мало помічених громадськістю.
«Запорожець за Дунаєм» став, власне, першим оперним твором, що яскраво
і окреслено показав український характер, вивів під світло рампи постать
козака-запорожця якраз у той рік, коли було оприлюднено страшний для
України Валуєвський циркуляр.
Один з критиків писав про виставу: «...Головна заслуга пана Артемовсько-
го у тому, що він започаткував комічну оперу... Він першим ввів на нашій
сцені рідний нам український елемент...» (М. Р. «Сын отечества» 19.IV.1863 p.).
Опера йшла на багатьох вітчизняних і зарубіжних сценах, зокрема у Ка-
наді, США, Болгарії, Чехій, Словаччині, Франції, Сербії, у ній виступали
найуславленіші оперні і драматичні актори — Михайло Старицький, Марко
Кропивницький, Марія Заньковецька, Марія Сокіл, Марія Литвиненко-Воль-
гемут, Оксана Петрусенко, Іван Паторжинський, Михайло Гришко, Анатолій
Солов'яненко, Анатолій Мокренко, Дмитро Гнатюк, Гізела Ципола.
«Запорожець за Дунаєм» хоч і найвідоміший, але не єдиний твір Гулака-
Артемовського. У його доробку ще кілька призабутих композицій, зокрема во-
кально-хореографічний дивертисмент «Українське весілля», обробки народних
пісень, романси. Мабуть, далеко не кожний, слухаючи «Стоїть явір над во-
дою» чи «Спать мені не хочеться», знає, що це твори С Гулака-Артемов-
ського!
Знаний був Семен Гулак-Артемовський і як співак. У 50—60-ті роки ми-
нулого століття йому належало чільне місце в імператорській оперній трупі^
де після О. Петрова він посідав друге місце (Д. Ревуцкий, С С. Гулак-Арте-
мовский и его комическая опера «Запорожец за Дунаєм».— К., 1936 p.).
Враховуючи те, що біографія цього видатного діяча української культури,
як те не дивно, малознана, хотілося б хоч фрагментарно оповісти про деякі
етапи його творчого життя, бо довгий час, аж до 1935 року, власне, не була
відома навіть точна дата його народження.
Семен Гулак-Артемовський з'явився на світ 4 лютого 1813 року в Городищі,,
що на Черкащині, у сім'ї священика, який належав до прадавнього козачого
роду. Його предок Іван Гулак протягом 1669—1675 pp. служив генеральним
обозним у гетьмана Петра Дорошенка. Щодо походження другої частини
прізвища, то існує цікава легенда, що воно було причеплене одному з Гула-
ків, який поселився в селі Артемівську і мав вдачу гульвіси. Щоб не плутати
його з іншими розважливими Гулаками, вирішили йменувати Гулякою-Арте-
мовським. Саме від нього й пішла родинна гілка, яка дала Україні поета
і байкаря Петра Гулака-Артемовського, співака й композитора Семена Гулака-
Артемовського, відомого скрипаля-віртуоза Клеоника Гулака-Артемовського та
фольклориста Олексія Гулака-Артемовського.
Як і майже всі хлопчики із священницьких родин, Семен потрапив на
навчання до семінарії і з часом мав продовжити родинну справу — стати
батюшкою. Але склалося по-іншому. Володіючи гарним дискантом, Семен по-
трапляє до хору митрополита Євгенія Болховітінова.
У 1836 році в біографії С. Гулака-Артемовського трапилася, мабуть, одна
з головних подій життя. Його спів почув російський композитор Михайло
Глинка і забрав до Петербурга, щоб влаштувати у придворну хорову капелу.
Але поки Глинка подорожував, подовгу частуючись у заможних шляхетних
українських родинах, вакансії в хорі заповнилися і С. С Гулак-Артемовський
залишився в чул<[омі місті без праці та грошей. Проте Михайло Глинка взяв
найсердечнішу участь у його долі. Поселив у себе на квартирі, почав активна
готувати до сценічної діяльності. Хто-хто, а автор опер «Життя за царя» та
«Руслан і Людмила» знався на голосах. Успіхи юного українця були разючі.
Глинка розумів, який коштовний брильянт він вивіз з київського митропо-
wiH4oro хору. На одній із вечірок на квартирі композитора приймається рішен-
ня відправити Семена Гулака-Артемовського на навчання до Італії. О. Дарго-
мижський, М. Глинка, Н. Кукольник, художник П. Степанов, князь В. Волкон-
ський влаштовують благодійний концерт, гроші з якого й вручили співакові
для оплати свого навчання у Парижі та Флоренції, де й завершив свою му-
зичну освіту Семен Гулак-Артемовський блискучим дебютом у «Лючії ді Лам-
мермур» Доніцетті та «Беатріче ді Тенда» Белліні. Прослуживши на фло-
рентійській оперній сцені один сезон, український співак повертається да
Петербурга. Іншого міста він вибрати не міг, бо оперні театри на той час
існували тільки тут та ще в Москві.
На петербурзькій сцені Семен Гулак-Артемовський прослужив 22 роки
і виконав понад тридцять партій, переважно в італійському репертуарі. Вод-
ночас, хоч і не часто, виступав і в драматичному репертуарі, завойовуючи
прихильність публіки. Серед його ролей був і Чуприна з уславленого «Моска-
ля-чарівника» І. Котляревського. До речі, театральні критики відзначали, ща
«пан Артемовський не багато в чому поступається тут самому Михайлу Щеп-
кіну», неперевершеному виконавцю цієї ролі.
У 1863 році, здійснивши на петербурзькій сцені постановку свого «Запо-
рожця за Дунаєм» і виконавши у ній партію Івана Карася, Ссхмен Степанович
залишає петербурзьку сцену і з пенсією 1140 карбованців сріблом на рік
переїжджає до Москви, де якийсь час виступає у незначних партіях на сцені
Великого театру.
Саме в Москві, залишивши назавжди сцену, Семен Гулак-Артемовський
активно зайнявся й окультними науками, до яких мав схильність з давньогоі
часу, зокрема такого модного у той час у Європі спіритизму. На жаль, цей
факт із життя співака і поета залишився поза увагою дослідників його твор-
чості та біографів, зокрема й автора досить ґрунтовної монографії про
С С. Гулака-Артемовського Л. Кауфмана. Не секрет чому. Радянська ідеоло-
гія забороняла і шельмувала все те, що розходилося з матеріалістичним вчен-
ням. Не могло бути й мови, щоб написати про таку незвичну, а для ідеологів
ще й страшну, деталь з біографії С С. Гулака-Артемовського.
Ймовірніше всього (це питання має ще бути з'ясованим) Семен Гулак-
Артемовський познайомився із спіритизмом у Флоренції, де вперше побував
на сеансах так званих медіумів. Багато досить серйозних вчених вважали, що
деякі явища фізичного характеру неможливо пояснити усталеними науковими
законами і вони є наслідком діяльності душ або психічної енергії людей, які
вмерли. С С. Гулак-Артемовський захопився цим вченням, особливо таким
явищем, як гіпноз. Як це трапилося і коли співак відчув у собі здібності гіп-
нотизера, ми не знаємо. Проте з відомих фактів його біографії очевидно те,
що він добре знав теорію, розроблену французьким фізіологом Месмером
(1733—1815 рр.)> який вважав, що деякі люди здатні черпати з космосу
особливу силу (енергію), випромінення якої різко впливає на душевний
і фізичний стан інших людей. Месмер робив досліди з намагнічуванням дерева,
джбанів з водою, навіть... Місяця. На своїх сеансах Месмер лікував тисячі
людей, у багатьох з яких під час його маніпуляцій траплялися судоми, падучі,
втрати свідомості, після яких фізичний стан різко покращувався. Згодом
саме цим будуть позначатися й сенси С С. Гулака-Артемовського.
Захоплення месмеризмом у Франції було настільки велике, що король
Людовик XVII наказав у 1784 році вивчити це питання і доповісти йому. Ака-
демічна комісія, до складу якої входили Франклін та Лавуазье визнали діяль-
ність Месмера шарлатанством, проте його вчення продовжувало розповсюд-
жуватися по Європі. Учень Месмера, маркіз Пюізегюр, активно лікував за
допомогою так званого магнетичного сомнамбулізму. Вважалося, що сомнам-
були володіють надприродними можливостями, скажімо, бачити пучками
пальців, доторкнувшись до людини або якоїсь її речі, розпізнавати хвороби,
мають дар яснобачення, віщування тощо.
Росію теж не обминуло захоплення спіритизмом. Треба сказати, що так
званим «вертінням столу», захоплювалися у шістдесятих-сімдесятих роках
минулого століття такі видатні вчені, як хімік Бутлеров, зоолог Вагнер, мате-
матик Остроградський. Проживаючи у Петербурзі, С. С. Гулак-Артемовський
досить часто брав участь у спіритичних сеансах, викликаючи «душі покійників».
Переїхавши до Москви, співак вирішує зайнятися практичним ліку-
ванням гіпнозом, у результативність якого він глибоко вірив. До речі, ще
в Петербурзі співаку вдалося добитися офіційного дозволу на цю діяльність.
Це свідчить про лікувальну практику С. С Гулака-Артемовського у часи його
артистичної діяльності.
У Москві С. С Гулак-Артемовський поселився біля церкви Різдва у не-
великому двоповерховому дерев'яному будиночку, який дуже швидко стає
широковідомим не тільки у білокам'яній, але й далеко за її межами. Поголос
про лікувальні сеанси колишнього уславленого співака ширився з кожним
днем. За винятком неділі й релігійних свят, С С. Гулак-Артемовський приймав
щодня ЗО—40 чоловік, серед яких були багаті і бідні, майстрові й чиновники,
селяни і представники інтелігенції.
Є письмові згадки очевидців про сеанси С С. Гулака-Артемовського. Ось
одна з них: «До світлиці зайшов пан високого зросту, кремезний, на вигляд
років п'ятдесяти, у фланелевій блузі. Це був Семен Степанович. Помітивши
блідість мого обличчя, він підійшов і запитав:
— Ви теж хворі?
Я кивнула головою.
— Хочете лікуватися?
Я відповіла, що приїхала до нього, щоб подивитися, а потім, можливо,
й полікуватися.
— Ви, мабуть, чули, що я не лікар, ніяких ліків не даю, окрім звичайної
води і дерев'яного масла.
— Кажуть, що ви лікуєте магнетизмом.
— Ті, хто сюди приходять, лікуються виключно молитвою,— відповів він.—
у іншому випадку раджу вам звернутися до медиків.
Я дещо здивувалася цим словам і відповіла, що лікарі вичерпали щодо
мене всі можливості. Я втратила всі надії і тому вирішила звернутися до
магнетизму.
— Що ж,— мовив він,— спробуйте. Тільки я нічого вам не обіцяю. Мож-
ливо, це лікування вам нічого не дасть. Усе залежить від того, як будете шу-
кати і просити у Господа Бога. Повторюю, тут лікуються молитвою, без якої
і магнетизм нічого не вартий.
Потім він запропонував усім присутнім перейти до прийомного покою, де
стояло чотири ряди стільців. Семен Степанович сів біля стіни, обличчям до
публіки і закликав усіх звернутися подумки до Бога, покликати собі на по-
міч свого ангела-хранителя. Потім він підвівся, підійшов до столика, де стояли
прозорі пляшки з водою і кілька склянок з дерев'яним маслом, над яким
постояв хвилин п'ятнадцять з піднятими догори руками, після чого по черзі
запитував кожного, що відчував той.
Хтось відповів, що пройнявся жаром, іншого кинуло у холод, у третіх за-
паморочилася голова, а дехто навіть втратив свідомість. Одне слово, кожний
з присутніх відчув у собі якісь зміни.
Потім знову усі розсілися і Семен Степанович промовив:
— Сидіть мовчки і відмічайте про себе свої відчуття.
Піднявши догори руки, почав пильно вдивлятися у хворих. Мене дуже
зацікавило, що ж трапиться далі. Бачу, хтось починає плакати, хтось стогнати,
інші впадали у сон.
Хвилин двадцять Семен Степанович тримав знесені догори руки, потім, опу-
стивши їх, почав знову розпитувати про відчуття. Відповідали по черзі, за ви-
нятком тих, хто знаходився в якомусь забутті або корчився у судомах. Кож-
ному він давав випити по кілька ковтків води з пляшок, що стояли на столі.
Багато з хворих волали, билися в судомах, категорично відмовлялися пити.
Тоді Семен Степанович вливав їм воду майже силоміць, декому наказував
грізним голосом випити кілька ковтків. І сам пив ту воду, щоб переконати
присутніх, що це звичайнісінька вода з колодязю...» (Журнал «Ребус».—
1884.—№ 4).
Зараз можна з іронією читати ці слова. Але згадайте приведені у цій
статті факти із життя Месмера про магнетизовану воду, згадайте і досить
недавні факти про сеанси сучасного екстрасенса Чумака, який теж «заряджав»
воду...
Майже десять років Семен Степанович Гулак-Артемовський займався лі-
карською практикою у Москві. До речі, не беручи за це жодної копійки ні
з бідних, ні з багатих. «Це не мистецтво, а дар, і я не маю права брати за
нього винагороду». Через його сеанси «пройшли» десятки тисяч людей. Бага-
то з них, як і А. Ш...ва, фрагмент спогадів якої наведено вище, вилікувалися.
Швидше всього палкою вірою, яку вселив у них один з иайвідоміших екстра-
сенсів в Росії Семен Степанович Гулак-Артемовський.