У XVIII віці, за цариці Катерини наші ж українці заснували і саме національне російське співання, куди вони поклали свою душу, викохану на українському грунті. (І.Огієнко. 1918).
Прибульці (малороси) зайняли тут (у Великоросії) найвидніші і найвпливовіші місця, від ієрархів до управлінь консисторій, ними влаштованих, від вихованців царської родини до настоятелів монастирських, до ректорів, префектів і учителів ними таки заснованих шкіл, до кабінетних і типографських учених, діловодів, дяків, секретарів. Усе майже підпадало під їх безперечний вплив: богословське учення, виправлення священного й богослужебного тексту, друк, церковна адміністрація, храмовий, громадський і домашній спів, ноти... (П.Бессонов. 1871).
Дмитро Степанович Бортнянський народився в Глухові на Сумщині. Початкову музичну освіту здобув у Глухівській співацькій школі, яка готувала співаків для придворної хорової капели в Петербурзі. У юному віці його вирізнили з-поміж однолітків за сильний голос і музикальність і забрали до Петербурга в хорову капелу, де він навчався у керівника капели, італійського композитора, аранжувальника Бальдассаре Галуппі.
Згодом Галуппі за вказівкою цариці Єлизавети Петрівни бере свого вихованця до Італії, де він навчається протягом десяти років у Венеції, Болоньї, Римі та Неаполі. В Італії було з успіхом поставлено опери Бортнянського на італійські лібретто "Креонт" (1776), "Алкід" (1778), "Квінт Фабій" (1779). Бортнянський бере участь у діяльності музичної академії в Болоньї. Його опери йшли у венеційському театрі "Сан Бенедетто".
У 28-річному віці Бортнянський повертається в Петербург, де стає придворним капельмейстером, а з 1796 року — керівником придворної капели, складеної майже виключно з вихованців Глухівської співацької школи. 1782 року в Петербурзі вийшла друком його "Херувимська", 1784 року — триголосний хор "Хай виправиться молитва моя".
Бортнянський був першим композитором у Росії, музичні твори якого почали виходити друком. За Бортнянського петербурзька придворна капела досягла високого рівня. Під час керівництва капелою Бортнянський написав багато інструментальних творів, опери на французькі лібретто "Сокіл" (1786), "Син-суперник" (1787), пасторальну комедію "Свято сеньйора" (1786) тощо. 1793 року в Петербурзі вийшли друком романси Д.Бортнянського. 1802 року було засновано Петербурзьке філармонічне товариство, на концертах якого з успіхом виконувалися хори Бортнянського. 1816 року композитора було призначено головним цензором видань духовних творів.
Наприкінці життя Бортнянський продовжував писати романси, пісні, кантати. Він написав гімн "Співець у стані руських воїнів" на слова поета М.Хераскова, присвячений подіям війни 1812 року. В останні роки життя Бортнянський працював над підготовкою до видання повного зібрання своїх творів, у яке він вклав майже всі свої кошти, але так і не побачив його. Композиторові вдалося лише видати кращі зі своїх хорових концертів, написаних у молодості, такі як "Духовні концерти на чотири голоси, створені і знову виправлені Д.Бортнянським".
Бортнянський помер 1825 року в Петербурзі, а повне зібрання його творів у 10 томах вийшло лише 1882 року за редакцією П.Чайковського.
Музичні традиції в Україні сягають прадавніх часів, про що свідчать фрески із зображенням музикантів на стінах Софії Київської, літописні згадки про співців Бояна та Митусу. Музична освіта пізніше культивувалася у братських школах, Києво-Могилянському колегіумі, у спеціальних школах при Війську Запорозькому, де готувалися оркестранти. Музична освіта була однією з головних дисциплін у системі освіти у Харківському, Переяславському колегіумах, у всіх духовних училищах та початкових школах. Високий рівень музичної освіти серед українців був великою несподіванкою для арабського мандрівника Павла Алеппського, який у 1654 і 1656 роках побував в Україні і відзначив це у своїх спогадах: "Спів козаків тішить душу і зцілює від журби, бо їх наспів приємний, йде від серця і виконується мовби з одних вуст; вони пристрастно люблять нотний спів, ніжні і солодкі мелодії". Визначну роль у розвиткові музичної освіти не лише в Україні, а й в Росії відіграла Глухівська співацька школа, створена з ініціативи гетьмана Данила Апостола 1730 року. Учнів для неї підбирали з усієї України. Навчання тривало два роки. Крім співу, учні опановували гру на скрипці, бандурі, цимбалах та інших інструментах.
Вихованці Глухівської співацької школи потрапляли до кращих хорів та оркестрів України та Росії, а особливо обдаровані — до придворної капели у Петербурзі. Існує припущення, що в Глухівській школі навчався Григорій Сковорода.
Серед професіональних композиторів найбільше вславилися вихованці школи М.Березовський, Д.Бортнянський та А.Ведель, найвизначніші представники українського та російського музичного мистецтва другої половини XVIII-початку XIX століття. Перші два потрапили з Глухівської школи до Петербурзької придворної співацької капели, пізніше їх, як найкращих учнів, було направлено на навчання до Італії. Березовський після тривалих складних випробувань був удостоєний звання академіка-композитора славетної у той час Болонської академії музики. Артем Ведель працював у Москві керівником церковного хору.
Та найтриваліший і найгучний успіх мав як композитор, хоровий диригент і педагог Дмитро Бортнянський. Природа наділила його талантом, працелюбністю та доброю вдачею, що сприяли йому у зростанні в сповненому інтриг дворі російських імператорів. Інструментальна музика Бортнянського мала великий успіх ще в Італії, де в театрах Болоньї, Венеції, Рима й Неаполя ставилися його опери "Алкід", "Креонт", "Квінт Фабій". В них композитор, йдучи слідами своїх видатних вчителів — композиторів Галуппі, Сарті та інших, спирався на традиції української духовної музики, перейнятими в середовищі Глухівської школи та у колі вихованців з Глухова у Петербурзькій придворній співацькій капелі.
Щоправда, інструментальна музика композитора, попри офіційне визнання при царському дворі, серед пізніших російських композиторів не була популярною. Його опери і камерно-інструментальні твори, які нічим не поступалися, як тепер очевидно, його хоровим шедеврам, виконувалися в той час лише у вузькому колі придворних аматорів музики.
Російські музиканти і композитори першої половини XIX століття закидали Бортнянському, як і пізніше Чайковському, його палкому прихильникові, "італьянщину", "м'якість і солодкавість". А Михайло Глінка іронічно називав Бортнянського "Сахар Медович Патокін".
Проте церковно-вокальна, хорова музика Бортнянського, в якій він послідовно і завжди проводив свій зв'язок з українською духовною музикою та хоровим літургійним співом українських православних церков, була дуже популярною ще за його життя. Їх співали й за межами церкви, у навчальних закладах, в аматорських хорах, у кріпосних капелах, у побуті. Їх перекладали для клавесина та фортепіано, гуслів та інших інструментів. Причина такої популярності крилася у класичній простоті й доступності мелодії. Але найголовніше те, що Бортнянський наповнював їх інтонаціями народних пісень, церковних кантів, мелодіями багатоголосного українського церковного співу та кобзарського мистецтва. Усе це, переплавлене з впливами західноєвропейськими, зокрема й італійськими, витворило неповторний стиль творів Бортнянського, інтерес до яких не згасає і в наш час.
Музична спадщина Бортнянського величезна. Він написав 35 чотириголосних хорових концертів для різних складів, які називалися в його час псалмами, 10 двохорових концертів, 14 чотириголосних концертів "Тебе Бога хвалимо", 29 окремих літургійних співів, триголосну літургію, духовні твори для жіночого хору з рефреном мішаного хору, обробки давніх церковних київських та болгарських наспівів та багато інших. Церковно-вокальний стиль Бортнянського є вершиною тогочасного мистецтва. Недаремно творами ортнянського захоплювалися Берліоз та Бетховен.
Незважаючи на прикладне призначення концертів, які створювалися здебільшого з нагоди якихось двірцевих урочистостей чи ювілеїв, вони мають не лише значну художню вартість, а й велике розмаїття внутрішнього змісту. Для ранніх концертів Бортнянського характерний парадний блиск, урочистість, звукова барвистість святкувань при дворі Катерини II. Духом своїм вони нагадують одичну поезію тих часів, зокрема поезію Г.Державіна. У концертах та хорових творах пізнішого періоду композитор більше віддається своїм спогадам, насичує їх піднесеною й витонченою лірикою, в якій час від часу трапляються прямі ремінісценції українського народного та духовного мелосу.
Бортнянський своєю творчістю утвердив традиції українського хорового співу в репертуарі Петербурзької хорової придворної капели, яка складалася у переважній більшості з носіїв українських музичних традицій, перейнятих в Глухівській школі. Водночас Бортнянський заклав підвалини традицій багатоголосного хору в Росії. Він створив у капелі чудовий хор, який володів бездоганними технічними і тембровими якостями, високою вокальною культурою. Постійна практична робота з таким колективом допомогла Бортнянському глибоко осягнути специфіку церковного хору, про що свідчать його кращі концерти 15, 16, 19, 24 і 30-й. І особливо останній, тридцятий концерт, написаний у 1790-х роках. Він вирізняється особливою безпосередністю, щирою задушевністю. В ньому теплим ліричним струменем, немов духовний рефрен, звучить інтонація рідної Бортнянському української пісні.
Майже півстоліття життя Бортнянського було пов'язане з музичною освітою, з найважливішими процесами становлення музичної культури в Росії. Водночас Бортнянський своїми коренями належить українській культурі, її давній музичній та хоровій традиції, яка пізніше розвинулася у творчості видатних українських композиторів М.Лисенка, К.Стеценка, М.Леонтовича, М.Дремлюги, Л.Ревуцького, К.Домінчена, Б.Лятошинського тощо.
Джерела:
http://www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=1837&read=true
http://www.pisni.org.ua/persons/95.html
10 років, проведені Д.С.Бортнянським на "батьківщині музичного мистецтва", в Італії — це період не лише інтенсивного творчого самовдосконалення, не лише становлення Бортнянського як композитора, але іі стрімкого сходження щаблями міжнародного визнання. Основним місцем перебування Бортнянського в Італії була Венеція, де він продовжував заняття у Б.Галуппі — директора консерваторії "Оspedaletto a Santi Jovanni e Paolo" ("Малий притулок святих Іоанна і Павла"). Інші місця перебування Бортнянського — Флоренція, Рим, Мілан, Неаполь, Модена і Болонья з її відомою на всю Європу Болонською філармонічною академією — своєрідним "нерестом музичного класицизму". В Болоньї він навчався у найавторитетнішого на той час музичного теоретика Джамбаттіста Мартіні.
Які ж твори написав Д.Бортнянський в Італії? Передусім, це три опери, прем'єри яких пройшли з чималим успіхом: "Креонт" (1776 р.), "Алкід" (1778 р.; обидві опери вперше були поставлені в театрах Венеції, згодом йшли в інших містах Італії), "Квінт Фабій" (1779 р., м.Модена). Витримав Бортнянський "оперний іспит" і в Римі та Болоньї, публіка яких вважалася найбільш досвідченою та бескомпромісною в оцінках. Вже у цих ранніх творах композитор виявив себе як типовий представник музичного класицизму. Зокрема, він педантично (і високопрофесійно) дотримувався традицій італійської опери-sегіа — міфологічного сюжету, співу Ьеі сапіо, низки сюжетно-композиційних норм. Разом з тим у згаданих операх, передусім в "Алкіді", простежуються й окремі мелодії, надто близькі до українських народних пісень. "Українськість" проступає і в фактурних прийомах, зокрема у веденні двох верхніх голосів паралельними терціями ("терцевою второю"), співі усього складу хору в октаву чи в унісон тощо. У творах пізнішого, "зрілого" Бортнянського це стане звичним. Україна жила в його душі, проймаючи її своїми піснями.
Поряд з операми Бортнянський створював і перші інструментальні композиції, хорові твори для католицького богослужіння — "Аve Магіа", "Salvе Regina", "Dехtега Dоmіпі" на канонічні тексти латиною, хорову месу німецькою мовою. Привертає увагу також написаний на текст німецькою мовою хор "Російська вечірня" ("Russischer Versperchor"), де виразно простежується вплив київського розспіву, втілена загальна інтонаційна "аура", притаманна православній літургії. В Італії Бортнянський виявляє себе і як колекціонер живопису. На цьому грунті він потоваришував зі своїм земляком-глухівчанином, який тоді також працював в Італії, скульптором Іваном Мартосом. Пізніше ця дружба увінчається встановленням мармурового погруддя композиторові (роботи Мартоса) у Придворній співацькій капелі в Петербурзі.
Лишається загадкою те, чи спілкувався Бортнянський з іншим визначним композитором-українцем Максимом Березовським, який перебував в Італії у той самий час. Відомо лише, що Бортнянський, як людина виважена й поміркована, на відміну від гарячкуватого, романтичного Березовського, не надто поспішав на батьківщину (тобто в Російську імперію). Ймовірно, вплинула на нього й трагічна доля Березовського, який опісля повернення до Петербурга (в 1774 р.) не знайшов сподіваного визнання і, доведений до відчаю, вкоротив собі віку. Крім того, політична і культурна ситуація в Росії, де при владі утверджувалася імператриця Катерина II, складалася аж ніяк не на користь вітчизняних митців, адже кращі посади й вигідні творчі замовлення розподілялися виключно між іноземцями.
Лише після того, як у 1779 р. директор імператорських театрів і придворної музики І.Єлагін запропонував Бортнянському такі умови роботи на батьківщині, що гарантували йому гідну реалізацію творчих намірів та пристойний рівень життя, композитор дав згоду повернутися до Росії. Попрацювавши декілька років у Придворній співацькій капелі, для якої він створив низку хорових творів культувого призначення, Д.Бортнянський здобув собі нового могутнього покровителя. Ним став майбутній російський імператор, а тоді ще престолонаступник Павло Петрович (Павло І). У 1784—96 рр. Бортнянський працює "композитором і клавесинісюм", а згодом і капельмейстером у маєтках Павла Петровича в Гатчині та Павловську, де митцеві було виділено земельну ділянку під побудову власної домівки.
Відданий мистецтву і вкрай виважений у своїх політичних поглядах (адже останні за умов катерининської доби могли відіграти фатальну роль для будь-якого служителя Двору, навіть для музиканта), Бортнянський у згадане дванадцятиріччя присвячує себе написанню музики. Це — найплідніший період його творчості. В цей час написано три опери французькою мовою — "Свято сеньйора", "Сокіл" (обидві — 1786 р.) і "Син-суперник, або нова Стратоніка" (1787 р.), численні інструментальні твори, в т.ч. "Концертна симфонія" (1790 р.), два концерти для клавічембало з оркестром, 2 квінтети для фортепіано, арфи, скрипки, альта (віоли да гамба) та віолончелі, сонати для клавіра, з яких три — соль мажор, фа мажор та сі бемоль мажор — по сьогодні є в репертуарі виконавців-піаністів, 2 сонати для скрипки й фортепіано... Але справжньою святою святих Бортнянського стає хорова музика — як духовна, так і світська. Як зазначає український дослідник творчості Бортнянського В.Іванов, більшість його хорових творів написано саме у "павлівський"період. Але що собою являє хорова спадщина Бортнянського? Адже лише для хору без супроводу ним написано понад 100 творів! До того ж, більшість з-поміж них — це великі багаточастинні композиції: 2 літургії і аж 67(!) хорових концертів. Крім цього, з-під пера композитора вийшло 7 кантат, 40 одночастинних хорових і ворів — і не лише.
Джерело:
http://100v.com.ua/uk/Dmitro-Bortnyanskiy-person
Італійський період життя Бортнянського відомий порівняно мало. Він побував у Флоренції, Болоньї, Римі, Неаполі. Склав в цей період три опери: "Креонт" (1776, Венеція, театр "Сан-Бенедетто"), "Алкід" (1778, Венеція), "Квінт Фабій" (1779, Модена, Герцогський театр).
Цікава доля "Алкіда". Виконана кілька разів під час венеціанського карнавалу, партитура опери потім зникла. Тільки через 200 років сліди рукопису знайшлися. Американка російського походження Керол Хьюз виявила копію рукопису в одній з бібліотек Вашингтона і надіслала її відомому музикознавцю Юрію Келдишу. А потім, завдяки зусиллям ентузіаста диригента Антона Шароева, опера вперше прозвучала на батьківщині (спочатку в Києві в 1984 році, а потім і в Москві). Твір (лібретто П.Метастазіо) написано в дусі італійських опер-серіа.
Алкід (інше ім'я Геракла - прим. Пер.) Повинен самостійно вибрати свій шлях. Дві полубогіні едонів і Аретея звуть його з собою. Перша - до житейських радощів, друга - до героїчних звершень. І Алкід обирає другий шлях.
Ольга Пасічник виконує арію Аретеї з 2 дії опери "Алкід"
Acte II, Scene 5: No.20 Aria - Olga Pasichnyk
Патрік Гарайт виконує арію Фронімо з опери Алкід
Patrick Garayt sings Recitative: In due fra lor (Fronimo) III. Aria: Pensa, che questo istante
Опера-сюїта "Квінт Фабій" (1778) Дмитра Бортнянського
D.Bortnyansky - Harpsichord Sonata in F dur. (1778) - Allegro
D.Bortnyansky - Quintet in C dur (1787) - Allegro moderato
Bortnyansky - Concerto 19 "The Lord said unto my Lord"
Немає коментарів:
Дописати коментар