Українські оперні артисти ХХ століття: Олена Муравйова

Олена Олександрівна Муравйова (дівоче прізвище — Апостол-Кегіч; 22.05 (3.06) 1867, Харків — † 11.02 1939, Київ) — оперна співачка (сопрано), музичний педагог. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1938).
Народилася в Харкові в сім'ї музиканта. Почала навчатися з семи років грі на скрипці і фортепіано, з 16 років — співу. Зростала у творчій атмосфері, в квартирі батьків проводилися музично-літературні вечори, в яких брали участь співаки, музиканти, поети.
В 1886–1888 роках навчалася співу в Московській консерваторії (клас О. Александрової-Кочетової). Також навчалась приватно співу у професора Леграна, Е. Павловської, С. Арнольдсон. Розпочала творчу кар'єру на сценах Петербурга, де співала в оперній трупі О. Церетелі, в російсько-італійській опері А. Труффі, в антрепризах С. Шейна. У 1890–1901 роках — солістка московського Большого театру (дебют - партія Джильди).

Мала голос ліріко-колоратурне сопрано широкого діапазону, легкий, рухливий зі «сріблястим» тембром. Вона з великим успіхом виступала в кінці XIX на початку XX століття в приватних трупах Церетелі, Шейна, Труффі, де з блиском виконувала партії ліричного і драматичного репертуару (Ярославна в "Князі Ігорі" О.Бородіна, Наташа в "Русалці" О. Даргомижського та ін.). Підтримувала творчі контакти з композиторами М. Лисенком, Б. Лятошинським, Л. Ревуцьким, В. Косенко, М. Мясковським, С. Прокоф'євим, Р. М. Глієром, А. Хачатуряном, Ю. Шапоріним.
Нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (1938)

Вікіпедія

Викладацьку роботу у Києві О.О. Муравйова розпочала у 1906 році в Музично-драматичній школі М.В. Лисенка, який високо цінував професійні і організаторські здібності педагога. Вона значно підняла професійний рівень вокального відділу, розробила нову систему виховання майбутніх оперних співаків, сприяла організації нових класів, дисциплін.
Багато уваги приділяла О.О. Муравйова роботі з диригентами, режисерами, пропагувала оперну творчість Лисенка, сприяла постановці фрагментів із його опер "Зима і весна", "Ноктюрн". Учні професора Муравйової успішно виконували обробки народних пісень М.В. Лисенка, його романси, арії із опер і оперет. Одною із перших О. Муравйова увійшла до складу професорів Музично-драматичного інституту імені М.В. Лисенка, який відкрився у 1918 році, активно співпрацювала з видатними корифеями українського театру М. Садовським, П. Саксаганським, М. Заньковецькою.
З 1920 по 1939 рік вона працювала як професор та завідуюча кафедрою сольного співу Київської консерваторії, виховала плеяду видатних оперних співаків, серед яких Д. Антонович, В. Борищенко, В. Будневич, О. Бишевська (1925-29), Ф.Бобков (1924-29), З. Гайдай (1923-27), Д. Євтушенко, Н.Захарченко (1925-30), Б. Златогорова, О.Колодуб, І. Козловський (1918-19), М. Кор'юс, А. Левицька (1922-27), І. Мар'яненко, О. Петляш (1910-13), О.Петрусенко (1924-25), Л.Руденко (1935-40), С.Стадникова (1915-17), В. Старостинецька (1910-14), Р.Разумова (1929-36) та ін. Мистецьким кредо професора О. Муравйової була багатогранність у вихованні своїх учнів і високий професіоналізм.
Як згадувала відома оперна співачка Олена Петляш: "Вона вчила нас "розумно" співати, а не механічно відтворювати вокальні фрази, думаючи лише про красиве звучання голосу. Радила глибоко аналізувати образ і вокальними та сценічними засобами розкривати складний духовний світ героїні. Вимагала від нас впертої праці над собою, над своєю загальною культурою".
За словами відомого педагога і її учня Дометія Євтушенка, професор Муравйова була дуже кваліфікованим спеціалістом і методистом вокалу, видатним майстром перевтілення, "...Вона не тільки уміла вдихнути в твір особливий життєвий струмінь, що надавав йому високої мистецької правди, вона була й рідкісним "постановником" голосу, хоч не любила самого терміну - "постановка голосу" ...найчастіше працю над голосом визначала як "виховання" або "розвиток" голосу. Близькою їй була концепція, згідно з якою звукоутворення здійснює не лише м'язово-мускульний апарат, що має назву голосового органа. Вона вважає, що співає вся істота, людина, і в цьому процесі бере обов'язкову участь нервово-психічна сфера".
"Голос людини - це могутній засіб вираження безмежного в своїй різноманітності духовного життя людини: її думок, настроїв і почуттів".
"Вона була митцем-педагогом у найвищому розумінні цього слова, тобто гармонійно поєднувала музичне виховання з майстерністю в роботі з голосами" .
"Клас Муравйової був справжньою лабораторією вокальної майстерності, в ньому завжди панувала атмосфера творчості й товариськості", - згадувала видатна оперна співачка, учениця О. Муравйової Лариса Руденко. Як відомо, Олена Муравйова доклала чимало зусиль до створення кафедри сольно співу у Київській консерваторії, а згодом, наприкінці 30-х років і функціонування Оперної студії. Вона дуже високо цінувала роль вокаліста-педагога у вихованні співака-актора, у своїх численних виступах на симпозіумах, конференціях акцентувала увагу на відповідальності педагога за виховання кваліфікованого оперного співака. "Щоб педагог міг відповідати за наслідки вокального виховання студента, його праця мусить бути такою, що зв'язує й контролює всі інші допоміжні дисципліни, пов'язані з вихованням голосу та співака-виконавця.
Студент у всій своїй праці мусить бути під повсякчасним і пильним доглядом свого педагога", - наголошувала професор. Досвідчений педагог-методист, О. Муравйова вважала необхідним приділяти більшу увагу слову при співі, поєднувати його з музичною фразою, осмисленням цього важливого процесу. Свої пропозиції вона висловлювала і щодо завдань оперної студії, наполягала на розкритті у студентів-вокалістів особистих даних, які допомагали б їм створювати на сцені яскраві образи. "В центрі уваги роботи в оперній майстерні мусить бути виховання співака-актора, а не тільки зовнішня показна сторона".
Відчуваючи значну потребу і в сценічному вихованні майбутніх оперних майстрів, О. Муравйова разом із відомими музикантами і професорами Ф.М. Бдуменфельдом, О.І. Орловим розробили план підготовки оперних співаків.
За роки роботи вияскравилась своєрідна послідовність процесу виховання. "Педагог-вокаліст із своїм студентом, якого він виховав та навчив, проходить і закріплює всі технічні й художні особливості партії. Після цього він передає його в повне розпорядження диригентові. Лише після роботи з диригентом студент переходить до режисера".

Історія Оперної Студії