Володимир та Людмила Александрови

Володимир Степанович [20.VI (2. VІІ) 1825, с. Бугаївка, тепер Ізюмського р-ну Харківської обл.- 29.ХІІ 1893 (10.1 1894), Харків] - український письменник, поет, збирач українського фольклору, доктор медицини з 1859 року.
Його батько, український поет та священник, Степан Васильович, вчився в Харкові в колегіумі, був 26 років священиком у селі Бугаївка Ізюмського повіту. Добре знав мову, життя і звичаї селян і наслідуючи гумористичну й пародійну традицію І. Котляревського і П. Гулака-Артемовського, написав у 1842 поему "Вовкулака", яку відмічав серед інших Іван Франко.
Володимир Степанович Александров навчався в Куп'янському духовному училищі, Харківському колегіумі (семінарії) та Харківському університетіті, по закінченні якого в 1853 працював військовим лікарем у піхотному полку, потім у Варшавському та Седлецькому госпіталях, саперному батальйоні. В 1860 повернувся в Україну лікарем уланського полку в Чугуєві, був старшим ординатором місцевого шпиталю. 1867 обійняв посаду харківського міського лікаря. Від 1879 — знову в армії, служив старшим лікарем резервного батальйону в Харкові, старшим лікарем Керченського лазарету, дивізійним лікарем у Полтаві та Харкові, де свою оселю по вулиці Великій Сумській зробив своєрідним українським культурним центром. Пішов у відставку 1888.
Збирав етнографічний матеріал, опрацьовував фольклорні мелодії. 1861 в «Основі» вмістив вірші «Думка» та «Плач дочки по матері». Надрукував низку книжок у Харкові та Полтаві, виступав також у львівських часописах «Зоря», «Світ».
Створював п'єси, оперети: «За Немань іду» (1872; доповнена та доопрацьована М. Старицьким) і «Не ходи, Грицю, на вечорниці» (1873), казки: «Коза-Дереза», «Ивашечко», «Чижикове весілля», «Пісня про Гарбуза», біблійні перекази, в тому числі «Тихомовні співи на Святі мотиви». Перекладав поезії Г. Гейне, А. Міцкевича, М. Лермонтова та інших авторів.
Витлумачивши німецький оригінал, написав знамениту пісню «Розбите серце» («Я бачив, як вітер березу зломив…»).
Деякі його поезії стали популярними романсами: “Ти несись, мій спів з мольбою” (цей переклад з німецької Людвига Рельштаба є і у Миколи Огарьова).
Ти несись, мій спів, з мольбою,
В небо відлітай.
І на тихую розмову
Вийди, мила в гай.
А в гаю гримить, стихає
Пісня солов’я,
Тож він милу викликає,
Молить, як і я.
На схилі літ В.Александров уклав історичну збірку «Гетьманщина» (колекція портретів гетьманів України від Б. Хмельницького до К. Розумовського з біографіями), підготував лібрето опери П. Щуровського «Богдан Хмельницький».
Володимир Александров у 1886—92 випустив два альманахи «Складка». Помер у Харкові. На його помин К. Білиловський, Б. Грінченко, Марко Кропивницький та інші видали ще одну «Складку» (1896).
Людмила Александрова – дочка генерала. Коли батько служив у Варшаві, вона навчалася в консерваторії цього міста. З 1841 р. працювала в Харкові вчителем музики. Автор музики до романсів “Дивлюсь я на небо” (сл. М. Петренка, аранжування зробив Яків Степовий) та “Повій, вітре, на Вкраїну” (сл. С. Руданського). Їх для голосу та фортепіано аранжував І. Заремба. У 1872 році романс «Повій, вітре, на Вкраїну» дебютував на сцені в опереті Володимира Александрова «За Немань іду».За радянських часів Людмила Александрова працювала у школах Харкова, під час Голодомору зникла.

Перший грамзапис української пісні "Повій, вітре,  на Вкраїну"
(з відкритого архіву Національної бібліотеки Франції) gallica.bnf.fr

Зроблено на французській звукозаписуючий фірмі грамзапису "Пате" полтавчанином Тимофієм Піддубним біля 1910 року (інші записи Тимофія Піддубного можна прослухати у розділі про нього.

Про історію написання пісні "Дивлюсь я на небо" та перший її запис - у наступній замітці