Платон Цесевич

Цесевич Платон Іванович (25. XI (7. XII). 1879, с. Негневичі, тепер Мінської обл., Білорусь — 30. XI. 1958, м. Москва) — український та російський оперний та концертно-камерний співак (бас). Народний артист РРФСР (1947).
У 1887 разом із батьками переїхав до Києва, де ще хлопчиком співав у хорі Я.Калішевського. Вчився в церковнопарафіяльній школі та духовному училищі в Києві. З 1897 працював на Катеринославському металургійному заводі. Тоді ж почав брати уроки співу у Й.Левіна. Дебютував 1901 в Катеринославі.

У 1902 – 03 — соліст Української музичної комедії, 1903 – 04 — Хору Сафонова, а також української трупи О.Суслова, 1904 – 05 — Харківської опери, 1905 – 06 — петербурзького Народного дому, 1906 – 07 — Казансько-Саратовської опери, 1907 – 10, 1912 – 15 — Київської, 1910 – 12 — Одеської опер, 1915 – 16 — Великого театру, 1916 — Опери С. Зиміна в Москві. У 1919 – 24 виступав на оперних сценах України (Одеса, Київ, Полтава, Харків), у 1924 – 25 — соліст Харківської опери. У 1925 – 33 гастролював з великим успіхом на сценах оперних театрів Парижа (“Гранд-Опера”, “Опера комік”), Неаполя, Барселони, Бухареста та ін. У 1933 – 48 — соліст Гастрольбюро (об’їздив з сольними концертами майже всі великі міста СРСР).
        Володів могутнім рухливим голосом широкого діапазону. Виконавське мистецтво Платона Цесевича відзначалося шляхетністю, палким темпераментом, неабияким драматичним талантом. Діапазон голосу Цесевича був надзвичайно широким — від мі-бемоль великої октави (партія Кардинала) до баритонових нот в партії Кочубея (соль-бемоль першої октави).

        Партії: Карась (“Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського), Тарас (перше вик.), Виборний (“Тарас Бульба”, “Наталка Полтавка” М. Лисенка), Батько (“Катерина” М. Аркаса), Сусанін, Руслан (“Життя за царя”, “Руслан і Людмила” М. Глинки), Галицький, Кончак (“Князь Ігор” О. Бородіна), Борис, Варлаам, Досифей (“Борис Годунов”, “Хованщина” М. Мусоргського), Додон, Варязький гість (“Золотий півник”, “Садко” М. Римського-Корсакова), Гремін, Кочубей (“Євгеній Онєгін”, “Мазепа” П. Чайковського), Олоферн (“Ворожа сила” О. Серова), Мефістофель (“Фауст” ПІ. Гуно, “Мефістофель” А. Бойто), Філіпп, Сільва (“Дон Карлос”, “Ернані” Дж. Верді), Дон Базіліо (“Севільський цирульник” Дж. Россіні), Кардинал (“Жидівка” Ф. Галеві), Сен-Брі, Марсель, Міністр (“Гугеноти”, “Африканка” Дж. Мейербера), Вотан, Бітерольф, Король, Генріх Птахолов (“Валькірія”, “Тангейзер”, “Лоенгрін” Р. Вагнера), де Гріє (“Манон” Ж. Массне).


(фото грамплатівки - Russian records.com )

       

Прагнув до оригінального тлумачення оперних партій, ніколи не підпадаючи під шаляпінський вплив. Сприяв утвердженню на сцені реалістичної манери виконання.
        Один з найвидатніших камерних співаків свого часу. В його концертному репертуарі були численні твори Чайковського, Римського-Корсакова, Мусоргського, Рахманінова, Моцарта, Россіні, Мейербера, Верді, Массне, Вагнера, романси укр. композиторів, а також нар. пісні. Записувався на грамплатівки в Петербурзі (“Гра-мофон”, 1903—04), в Києві (“Екстрафон”, 1912).

Серед записаних творів — українські народні пісні (“Ой зійди, зійди, ясен місяцю”, “Реве та стогне Дніпр широкий”, “У сусіда хата біла”, “Ой не шуми, луже”, “Ой не спиться, не лежиться”), ряд укр. дуетів (з М. Борченком) та дві арії Карася з опери “Запорожець за Дунаєм” Гулака-Артемовського.
      
Твори: Полвека на оперной сцене // Музична культура України. — К., 2008.

        Література: Стефанович М. Незабутнє ім’я // Мистецтво. — 1965. — № 5; Левин С. Записки оперного певца. — М., 1962; Лисенко І. Народний співак // Київ. — 1984. — № 8; Платон Цесевич. Воспоминания. Письма. Материалы: Сб. // Архів автора; Яфрэмау Ул. Беларус Цясевич. — Мінськ, 1974; Українські співаки у спогадах сучасників. — К., 2003.

Джерело: Співаки України. Енциклопедичне видання. — 2-ге вид., перероб. і допов. / Лисенко І.М. — К., 2011.

Книга Земфіри Феніної:

Легенда классического оперного и камерного искусства: Платон Иванович Цесевич

читати далі: