опера Травіата. Сюжет і постановка

ДЖУЗЕППЕ ВЕРДІ

ТРАВІАТА

Опера на 4 дії

Лібрето Ф.Піаве за драмою О.Дюма-сина З італійської переклав М.Рильський

ДІЙОВІ ОСОБИ:

ВІОЛЕТТА ВАЛЕРІ, паризьська куртизанка (сопрано) ФЛОРА БЕРВУА, інша куртизанка, знайома Віолетти Валері (сопрано) АЛЬФРЕД ЖЕРМОН, молодий дворянин з Провансу (тенор) ЖОРЖ ЖЕРМОН, батько Альфреда (баритон) БАРОН ДЮФОЛЬ, багатий дворянин, що утримує Віолетту (бас) ВІКОНТ ГАСТОН ДЕ ЛЕТОРЬЄР, молодий дворянин (тенор) ЛІКАР ГРЕНВІЛЬ, лікує Віолетту від сухот (баритон) Анніна, служанка Віолетти (сопрано, мецо сопрано) Діється у Парижі та його примісті - Отейлі у 1846 році

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

Дія перша.

Світське товариство Парижа зневажливо називає Травіатою (з італійської – пропаща жінка) Віолетту Валері – куртизанку. Та Віолетта Валері – красуня і в неї безліч багатих поклонників. В її салоні, де завжди цікаво і весело, проводять час художники, поети і артисти, бувають й аристократи.
Віконт Гастон де Летор'єр знайомить Віолетту з юним Альфредом Жермоном, який давно закоханий у неї. На честь Віолетти Альфред співає віншувальну пісню, в якій прославляє веселощі і любов. На закид Віолетти, що «Любов не всім відома», «Відома мені вона», – відповідає Альфред.
Поклонник Віолетти барон Дюфоль ревниво спостерігає за цією сценою. Альфред освідчується Віолетті в коханні. Жінка вірить в чисте і глибоке почуття Альфреда. Але вона добре знає, що любов людини, від якої всі відцуралися, і аристократа, не принесе їм щастя. Великосвітське товариство ніколи не визнає їх шлюбу. Та Віолетта не відкриває своїх думок Альфреду, не бажаючи засмучувати його. Вона дарує юнакові квітку камелії і розстається з ним. Згодом виходять і гості. Віолетта залишається на самоті. Вона не може забути Альфреда. Дивно, дуже дивно... Невже це серце зазнало любові? Химерна мрія... «Мені, одинокій, бідній, від кого всі відцуралися, мені щастя чекати, бажати даремно?..»
Віолетта вирішує потамувати свою любов до Альфреда. Та даремнота даремно вона намагається перемогти себе, переконатися в тому, що її доля бути вільною, безтурботною... Вона почуває, що їй не сила розлюбити Альфреда.

Дія друга.

Альфред і Віолетта залишили світське товариство. Вони живуть під Парижем на віллі Віолетти. Але у Віолетти більше нема коштів. Альфред поспішає до Парижа, щоб здобути грошей.
У його відсутність до Віолетти приїжджає батько Альфреда Жорж Жермон. Віолетта говорить йому про свою палку любов до Альфреда. «Прекрасно», – відповідає Жорж Жермон. Але ця любов занепастить сестру Альфреда, весілля якої розладнується через те, що в світському товаристві дізналися про зв'язок Альфреда з Віолеттою. Віолетта не бажає бути винуватицею чийогось горя. Вона схвильовано запитує: «Ви хочете тимчасово розлучити нас з Альфредом? Важко мені, та я згодна». «Ні, навіки», – відповідає Жорж Жермон. Даремно Віолетта благає його не забирати в неї земного щастя. Адже жити їй залишилось недовго. Жорж Жермон невблаганний. Віолетта мусить пожертвувати своїм «скороминущим» зв'язком з Альфредом в ім'я щастя його сестри. «Так, так, тому хто раз занепав - щастя немає. Бог їй простить, але люди - ніколи». Віолетта розуміє це і обіцяє назавжди розстатися з Альфредом. Вона пише листа, де сповіщає Альфреда про те, що покинула його і повернулася до барона Дюфоля. Альфред у відчаї. Жорж Жермон благає Альфреда повернутися до рідної домівки. Альфреда переповнює почуття гніву і ненависті до Віолетти.

Дія третя.

Знову Париж. Маскарад у домі Флори. Тут веселяться давні знайомі Віолетти. Циганки і пікадори — співають і танцюють.
Альфред грає у карти. Та він прийшов сюди не для гри, а щоб зустрітися з Віолеттою. Нарешті у супроводі барона Дюфоля з'являється й Віолетта. Вона боїться зустрічі Альфреда з бароном, бо впевнена, що між ними виникне сутичка. Залишившись віч-на-віч з Альфредом, вона просить його залишити дім Флори. Він готовий зробити це, але тільки разом з нею. Та Віолетта відмовляється. Адже вона дала слово честі Жоржу Жермону... Розгніваний Альфред питає: «Ти любиш барона?» — «Він дорогий мені», — відповідає Віолетта, приховуючи істину причину свого розриву з Альфредом. Не володіючи собою, змучений ревнощами Альфред кидає в обличчя Віолетті гроші — плату за любов. Присутні з обуренням відвертаються від нього. Жорж Жермон теж обурений поведінкою сина. Барон Дюфоль викликає Альфреда на дуель.

Дія четверта.

Віолетта тяжко хвора і покинута всіма. Лише старий друг лікар Гренвіль відвідує її. У розчинене вікно вривається шум веселого паризького карнавалу. Віолетта сумно зауважує: «В цьому шумі і веселощах не чути стогону бідних». З листа Жоржа Жермона Віолетта довідується, що барона Дюфоля було поранено на дуелі, а Альфред поїхав за кордон, але незабаром має повернутися. Батько розповів йому всю правду про Віолетту, і Альфред прийде до неї просити пробачення. «Чекала я його довго, але чекала даремно... Засне життя моє»,— гірко думає Віолетта.
До кімнати вбігає Альфред. «Альфред! — скрикує Віолетта.— Ти знов зі мною... і все забуто...» «Тепер ніщо в світі нас не розлучить»,— запевняє її Альфред. Та останні сили залишають Віолетту. З'являється Жорж Жермон. Він, оцінивши шляхетність її душі, дає згоду на шлюб Альфреда з Віолеттою. «На жаль, ви запізнились»,— говорить Віолетта, вмираючи на руках у Альфреда.

Опера Травіата. Лібрето

ДЖУЗЕППЕ ВЕРДІ

ТРАВІАТА
Опера на 4 дії

Лібрето Ф.Піаве за драмою О.Дюма-сина
З італійської переклав М.Рильський ?

ДІЙОВІ ОСОБИ:

ВІОЛЕТТА ВАЛЕРІ, паризьська куртизанка (сопрано) ФЛОРА БЕРВУА, інша куртизанка, знайома Віолетти Валері (сопрано) АЛЬФРЕД ЖЕРМОН, молодий дворянин з Провансу (тенор) ЖОРЖ ЖЕРМОН, батько Альфреда (баритон) БАРОН ДЮФОЛЬ, багатий дворянин, що утримує Віолетту (бас) ВІКОНТ ГАСТОН ДЕ ЛЕТОРЬЄР, молодий дворянин (тенор) ЛІКАР ГРЕНВІЛЬ, лікує Віолетту від сухот (баритон) Анніна, служанка Віолетти (сопрано, мецо сопрано) Діється у Парижі та його примісті - Отейлі у 1846 році

ДІЯ ПЕРША.  Салон Віолетти Валері. Хор    Ви сьогодні на бал запізнились.    Де ви були?    У Флори ми грали.    Коли граєш – час летить. Віолетта (йде назустріч)    Флоро, панове, веселощів багато    цей бал нам обіцяє.    Так наливайте вщерть бокали... Маркіз, Флора    — Може вам це зашкодить?    — Нітрохи.    Хай розваги мене лікують    і душу бальзамом наповнять. Флора та інші    Так, розваги подовжують життя. Так, розваги скрашують життя.    Гастон (входячи з Альфредом)    Ось Альфред де Жермон, люба пані,    він захоплений вами.    Мало знайдеться таких друзів, як він. Віолетта    Вельми вдячна, віконте ласкавий. Маркіз Мій Альфреде. Альфред Маркізе ...    Гастон (до Альфреда)    Цьому дому    лиш кохання і втіхи відомі. Віолетта    Все готове?    До столу всіх прошу,    жвавішою стане розмова. Флора та інші    Ваша правда, турботи зникають,    коли в бокалі заграє вино. 16 тактів          Так, бенкети серця єднають. 8 тактів       Гастон (до Віолетти)    — Наш Альфред вас кохає...    — Це жарти? Гастон    Він приходив щодня    розпитати про ваше здоров’я. Віолетта    — Облиште... Ми з ним не знайомі.    — О, не зовсім... швидко Віолетта (до Альфреда)    — Невже? Як це? Дуже дивно...    — Так, все правда. Віолетта (до Альфреда)    Без краю вам я вдячна. (до Барона)    — Ви, бароне, про мене так не дбали...    — Тільки рік, як ми знайомі. Віолетта    — Він же прийнятий вперше у мене.    — Мій бароне, перечити годі. Барон    — Він мені неприємний ...    — Чому? Признаюсь, він до серця мені. Гастон    — Чому, друже, мовчиш?    — Ви звеселили б його, люба пані. Віолетта    — Служитиму вам я, мов Геба...    — Хай безсмертя, як їй, шле вам небо. швидко Флора та інші    Пиймо !    За радість життя ! Гастон    Годі бути таким мовчазним,    заспівайте нам пісню веселу ! (до Альфреда)    Може ви? Віолетта та інші (Альфреду)    Так-так, застольну ! Альфред    — Нема натхнення.    — Просимо вас, маестро. Альфред    — Бажаєте?    — Так. Альфред    — Так? До ваших послуг.    — Отже, увага... швидко Флора та інші    Ми застольну чекаємо !    26 тактів ЗАСТОЛЬНА Альфред    Налиймо, налиймо високі бокали    і вип’єм за щастя безкрає.    Вино нам дає, нам дає насолоду,    серцям відкриває любов.    Тут в кожній краплі сяє нам    милий образ чудовий.    Де кубки вином закипають,    кохання там живе.    Налиймо, налиймо високі бокали,    прославмо життя золоте.    Флора та інші Ах Там, де вино нуртує, гаряча любов розквітає. Віолетта    На балах веселих душа відпочине,    життя проживем без тривог.     Вічного, знайте, немає нічого,    марних не треба розмов.    В душі не довіку живе любов,    літа не підвладні нашій волі.    Зів’яла квітка в полі    не заквітує знов.    Ловімо, ловімо хвилини солодкі,    коли закипає кров. Флора та інші Ах Втішаймось, панове, піснями й вином. Вино нам життя прикрашає. Нехай же веселий бенкет в цьому раї привітає нова зоря.    Віолетта    — Життя нам стелить квіти.    — Доки любов не поранить. Віолетта    — Не всі вміють любити...    — Той час до мене прийшов... Флора та інші Ах    Втішаймось, панове, піснями й вином.    Вино нам життя прикрашає.    Нехай же веселий бенкет    в цьому раї привітає нова зоря. Ах, ах, застане зоря, Ах, ах, застане зоря, ах. Так, тішмось панове піснями, піснями й чарками. Піснями й чарками, Вино нам життя прикрашає. Нехай же веселий гучний бенкет, бенкет цьому раї застане нова зоря. Нехай гучний бенкет застане зоря, гучний бенкет так застане нова зоря.    ВАЛЬС І ДУЕТ Всі    — Що там?    — Хто з вас танцювати бажає? Флора та інші    — Ми всі підемо ! Ми всі бажаєм !    — Часу не гаймо... О, Боже... Флора та інші    — Що з вами?    — Уже минулось. Флора та інші    — Що трапилось з нею? Ходімо...    — О, Боже... Флора    — Як, знову? Що з вами?    — Якась дивна знемога...    Та вас прошу, панове,    без мене танці починати. Флора та інші    Воля ваша.       (Всі йдуть. Залишаються Віолетта та Альфред) Віолетта    Як зблідла я...    Ви тут... Альфред    — Правду скажіть, слабкість минула?    — Минає. Альфред    Побережіть здоров’я.    Відмовтесь від балів оцих ... Віолетта    Хіба я можу? Альфред    О, коли б ви моєю стали,    як побожно, свято, беріг би я ваші дні. Віолетта    Що чую?    Ніби комусь я тут не байдужа? Альфред    — Хіба ж вас ніхто не кохає?    — Ніхто. Альфред    — Тільки я ! — Хіба?    Таку велику любов я не помітила? Альфред    — Смієтесь. Невже серця у вас нема?    — Нема? Серця? Чому ви запитали? Альфред    Хіба б ви сміялись,    якби мали серце. Віолетта    — Отже це правда?    — Правда щира ... Віолетта    — Давно ви мене покохали?    — Як вперше побачив ...    Одного щасливого дня    побачив ваш образ чудовий.    І з того дня палає    в серці моєму безмежне кохання.    Те кохання, що править світом. б/п misterioso    Мука і щастя, спокій і страждання,    кохання в серці розквітло. Віолетта    О, коли так, усе забудьте,    думати про мене годі.    А ваша любов не для мене.    Таких страждань я не варта.    І почуття такого...    Забудьте назавжди мене. ДУЕТ не швидко. Альфред    – Кохання в серці палає. Віолетта    – Забудьте назавжди кохання,    про мене думати марно.    Я вам не пара, друже мій. Альфред – Щастя дивне, безмежне, радість в душі розквітла. Радість незнана мене хвилює. В серці любов розквітає. Віолетта – Не пара я вам. Ах, не пара я вам. Про Віолетту слід вам забути. Забудьте мене.       Гастон    Ви тут?    Вам не сумно? Віолетта    — Ні, нітрохи...    — Я ваш слуга, панове. Віолетта    — Любов треба забути... Дайте слово.    — Що ж, я корюся... Йду... Віолетта    О, ні, стривайте...    Візьміть цю квітку. Альфред    — Навіщо?    — Мені повернете. Альфред    — Як скоро?    — В той день, коли зів’яне. Альфред    — Невже? То завтра...    — Ну, що ж... Хай завтра. Альфред    — Який я щасливий...    — Знову про кохання? Альфред    О, як я вас кохаю,    серце вогнем палає. Віолетта    Кохає... Альфред    — Який я щасливий...    — Знову про кохання? Альфред    О, як я вас кохаю,    серце вогнем палає. Віолетта    Кохає...    — Ви йдете?    — До завтра. Віолетта    — Прощайте...    — Який я щасливий ! Віолетта    Прощайте... Віолетта Прощайте.       ВСІ    З неба глянула Аврора,    з вами час нам попрощатись.    Ми забудемо не скоро    про бенкет цей чарівний.    З неба глянула Аврора,    і прощатись ми прийшли.    Вам, чарівна пані,    безмежно ми вдячні.    Час уже нам збиратись.    Ранок світлий вже настав.    Треба сил нових набратись.    Треба свіжих сил набратись,    завтра знову жде нас бал. Ах Завтра жде веселий бал. Треба свіжих сил набратись, завтра жде веселий бал. І т.д. чекати кінець.       СЦЕНА І АРІЯ Віолетта    Як дивно, як дивно !    Ще в серці слова його лунають !    Невже кохання схвилювало мені душу?    Не знала почуття я такого...    О, радість кохати щиро    і бути коханою...    Невже для порожніх втіх    відкинути маю це щастя? 4 такти          Так, це він – в легкому сні,    в солодких мріях з’являвся. tumulti godea sovente    Немов зоря, сіяв мені,    я линула до нього. colori occulti… lui, che modesto    Він любить ніжно так мене,    хоч люди зневажають.    І серце запалало у вогні кохання... повільно A quel l’amor    В серці квітне любов,    та, що править світом.    Мука і щастя, спокій і страждання,    кохання в серці розквітло. Радість кохання !    Задумується    Шалена, безумна !    Навіщо марні мрії?    Мені, такій самотній,    в цій пустелі...    В пустелі цій велелюдній,    що зветься Парижем,    чи можна марити про щастя?    Веселі бенкети щоденні –    ось доля моя. gioir! gioir! 8 тактів          Безтурботно, вільно жити,    насолоджуватись вічно.    Не страждати, не любити –    долю цю обрала я.    День проходить, день минає,    день, як пташка, пролітає.    Хай життя минає марне.    Все життя !       Альфред    Кохання серце моє полонило    щастям небесним. amore дочакатись Віолетта    Кохання? Альфред    Щастя, щастя безкрає,    кохання в душі розквітло. Віолетта    Яке безумство !    gioir! gioir! дочекатись Sempre libera    Безтурботно, вільно жити,    насолоджуватись вічно.    Не страждати, не любити –    долю цю обрала я.    День проходить, день минає,    день, як пташка, пролітає. ritrovi a diletti sempre    Хай життя минає марне.    Все життя ! Альфред    — Кохання серце моє розбудило... Віолетта — Дні минають, мов сон. Альфред — Кохання серце моє розбудило...

ДІЯ ДРУГА. Будинок Віолетти у передмісті Парижу. Альфред    Лише біля неї знаходжу відраду...    Минає третій місяць, відколи Віолетта    покинула без жалю дозвілля.    Розкоші помпезні,    свята, де звикла до пошани,    де бачила рабів краси своєї... bellezza… Ed or contenta    Їй до вподоби тут...    Заради мене все забула...    Тут разом з нею серцем відпочину.    І в променях її кохання    легко йде в забуття все, що минуло. 3 такти          Палкі літа юнацькі,    серця мого тривоги –    все приспала лагідна коханої любов.    Ти лише сказала:    я навік, навік тебе кохаю.    І весь світ забув я,    живу, наче в раю.       Ти лиш сказала: я навік, навік тебе кохаю. І весь світ забув я, і з того дня пізнав я тихий рай. Весь світ забув, весь світ забув і з того дня пізнав я рай земний.    — Анніно, відкіля ти?    — Я з Парижу... Альфред    – Тебе послали?    – Пані посилала. Альфред    – Навіщо?    – Продати коні, екіпаж і все що має... Альфред    Що я чую? Аніна    Для тихого життя    такі видатки завеликі. Альфред    – І ти мовчала?    – Мовчать веліла пані. Альфред    – Веліла?    Скільки ж потрібно? Аніна    – Тисячу луїдорів.    – Добуду, я в Париж поїду !    Про цю розмову щоб пані не дізналась.    Все виправити є іще надія, так, іди... (Іде)       Віолетта Альфреде ? Аніна    – Пан щойно в Париж поїхав.    – Коли повернеться? Аніна    – Велів пан вам сказати,    що повернеться надвечір. Віолетта    – Як дивно !       Жозеф    – Це вам.    – Подай.    Повірений у справах прибуде,    негайно приведи. Ах, ах    Відкрила Флора мій притулок.    На бал покликала сьогодні.    Даремно буде нас чекати. Жозеф    — Там хтось приїхав.    — Його уже чекаю.       Жермон    — Я бачу пані Валері?    — Так, пане. Жермон    — Альфреда батько перед вами.    — Ви? Жермон    Син легкодумний    на шляху до злиднів через ваші чари. Віолетта    Я, пам’ятайте, жінка, і тут господиня.    Я піду, так буде краще і вам, і мені. Жермон    — Манери тільки.    — Ви помилились. Вірте. Жермон    — Вам хоче він все майно віддати...    — Дарунка не прийму... Це знає він... Жермон    А звідкіля ця розкіш?... Віолетта    Для всіх цей документ був    таємницею... Та ви читайте...    Жермон    Як, що я бачу?    Всі надбання готові ви продати?    Навіщо? Важко забути минуле? Віолетта    Його немає...    Я люблю Альфреда, любов моя міцна.    Свої гріхи я спокутувала ! Жермон    — Які глибокі почуття !    — Як приємно слова оці почути ... Жермон    Від шляхетного серця    чекаю я жертву. Віолетта    О, ні... Замовкніть...    Мабуть, страшну річ попросите?    Відчувала... Я чекала...    Надто я була щаслива. Жермон    Альфреда батько вас благає про    майбутнє двох дітей коханих... Віолетта    — Двох дітей?    — Так.          Чисту, як ангел неба, маю дочку    єдину, час їй шукати свою половину.    Звити їй час гніздечко.    Є закоханий юнак, її він любить ревно.    Та повінчатись їм не дасть    Альфредів цей зв’язок непевний.    Нехай не стане терновим    трояндовий вінець... Не оберніть у терен ви трояндовий вінець...    Ваше серце зробить те,    що бідний просить за дочку отець. Віолетта    Ах, річ ясна, з Альфредом тимчасово    я мушу розлучитись.    Ця розлука... Буде сумна... Та... Жермон    Не того прошу я. Віолетта    — Боже, та що ж вам потрібно?    Невже не досить? — Ні, не досить. Віолетта    — Невже назавжди нам розійтися?    — Так треба. Віолетта     О, жах ! Ні !    Знайте, вперше і востаннє    я відчула палке кохання.    Знайте, в світі я донині    проживала в самотині.    І Альфред заприсягнувся,    що я друга в нім знайду. trovero Non sapete    Знайте, знайте, тяжко я хвора.    Я в могилу ляжу скоро ...    Бачу смерті руку ворожу,    розлучитись я не можу. Alfredo Ah,il supplizio si    Це така жорстока мука ! Це така жорстока мука.    Краще мені вмерти !    Так, я хочу вмерти ! Чекати Ах! Краще мені вмерти !    Краще я помру !       Жермон    Тяжка це справді жертва.    Та вислухати прошу.    Ви така прекрасна й юна,    ще ... хтось інший ... Віолетта    О ні, доволі. Я не в силах...    Альфреда я люблю безтямно. Жермон    Згоден...    Та чи завжди він буде вірний вам? Віолетта    О Боже ! Жермон    В той день, коли палка любов    його покине серце,    нудьгувати він довго не буде,    з чим ви залишитесь?    Надій покладати вам    на цей союз не треба.    Благословення не дасть цьому небо. Віолетта    Це правда, це правда. Жермон    Нехай же розвіється та чарівна мрія.    Нині батьку і дітям    станьте ангелом милостивим.    Благаю вас, благаю вас,    врятуйте нашу честь. Віолетта    Так ! Для нещасної в мить, як упала,    звестись надії навіки не стало. П О В І Л Ь Н О разом Жермон    – Сім’ю мою врятуйте...    Віолетта сама    – Небо падіння те прощає,    серця людського вік не вблагати. Жермон    – Станьте нам добрим ангелом... !!!!!!AH! !!!!!!!!!Чекати      П О В І Л Ь Н О САМА Віолетта    О, чи узнаєш ти, чиста, прекрасна,    котрій я, нещасна, все віддам,    як раз у житті сяйнув мені промінь,    той промінь тобі я віддам і помру... Жермон    Поплачте, бідна, стане вам легше. Supremo il veggo    Сльози будуть вам відрадою,    жертва, я знаю, ця жертва – нелегка.    Знаю, як важко вам, знаю, як боляче.    Будьте сильнішою і серце здолає усе. ПОВІЛЬНО ПО ФРАЗАМ Віолетта    – Доньці вашій, юній і чистій,    ви розкажіть про мої страждання.    Розкажіть, як тяжко в жертву    кохання принести... Жермон    – Жертовність ваша шляхетна. Віолетта    – Щастя той промінь тобі я віддам,    і помру, і помру. чекати кінець дуета       Віолетта    — Що ж робити?    — Розлюбили, скажете. Віолетта    — Не повірить.    — Тоді від’їжджайте. Віолетта    — Мене він знайде.    — Тоді... Віолетта    Як дочку, мене обійміть...    І сили я знайду.    Повернеться він до вас,    але сумний надміру...    Готові будьте поміч надати йому. Жермон    Як воно буде? Віолетта    Якби ви почули мій план,    ви не ухвалили б... Жермон    Щире серце !    Що для вас зробити можу? Віолетта    Помру !    Помру, але нехай він    нещасну пам’ятає.    Як прийде час, від вас він все узнає. Жермон    О ні, шляхетне серце, ні.    Щасливо жити ви заслужили.    Колись за гіркі ці сльози    щедро вам віддячить небо. Віолетта    Нехай Альфред мій знає    що жертва це коханню.    Не перестану я любити,    прошу це йому сказати. Жермон    Пишатись можна буде вам    шляхетним вчинком цим. Віолетта    Нехай мій любий знає,    що жертва це коханню ...    Я буду довіку його кохати... Жермон    – Вам віддячить доля    майбутнім осяйним. погасити і чекати кінець дуету       Віолетта    — Сюди ідуть, скоріше !    — Я вдячний вам всім серцем. Віолетта    Скоріше !    Нам не зустрітись більше ! обіймаються    Дай Бог вам щастя !    Прощайте ! Прощайте !          Йому перекажіть ви,    що жертва це коханню.    Прощайте ! Разом    Дай Бог вам щастя !    Прощайте ! (Жермон іде)          О, Боже, дай сили !       №6. Сцена Аніна    Чи кликали мене? Віолетта    Так. Цього листа віддай барону...    Ні слова, та скоріше.    Що написати Альфреду? Чекати       Що сказати, де взяти сили? (З’являється Альфред)       Альфред    – Ти писала? – Так... Ні...    – Кому писала? – Тобі. Альфред    – Дай почитати.    – Краще потім. Альфред Віолетто ...    – Пробач кохана, душа моя в тривозі.    – Чому? Альфред    – Батько приїхав.    – Ви зустрічались? Альфред    Ні, листа суворого залишив тільки.    Тебе він побачить і зразу полюбить. Віолетта    Боюсь я з ним зустрітись,    не знаю, як прийняти...    Заховаюсь чи кинусь я йому до ніг    з мольбою нам усе простити.    Жили у щасті ми з тобою... б/п    Ти ж мене любиш, ти любиш Альфреде,    це правда?    Ти любиш Альфреде, правда ж, любиш? Альфред    Без краю !    Чому ти плачеш? Віолетта    Я хочу виплакати всі сльози...    Ось я уже спокійна... повільно    Ти бачиш, я не плачу,    поглянь, я посміхаюсь...    Тут ми будем разом жити,    завжди разом будем вічно. чекати Amami. Alfredo!          Вірним будь мені,    кохай, як я тебе кохаю...    Так кохай мене,    як я тебе кохаю...    Прощай ! (Вибігає)       Альфред    Це нещасне серце живе лиш мною.          Вже пізно, сподіваюсь, батька    вже сьогодні не побачу. Жозеф    Пані виїхала. Щойно у кареті    поїхала до Парижу...    Аніна дім покинула раніше. Альфред    — Так-так, я знаю.    — Що він знає? Альфред    Усе майно скоріше вона продати хоче,    Аніна її втримає.          Я з саду чую кроки.    Хто там? Комісіонер    — Ви мосьє Жермон?    — Він самий. Комісіонер    Тут недалеко я зустрів якусь даму,    вона листа вам передала. Альфред    Від Віолетти.    Що так мене хвилює?    То вона кличе, мабуть, мене до себе...    Як страшно !    О, небо, сміливіше...    "Коли одержиш лист оцей, Альфреде..." (З’являється Жермон)    О, мій батько ! Жермон    Сину мій !    Як ти страждаєш !    Забудь все горе, згадай    про честь родини, про славу давню. Чекати          Занедбав ти рідний край,    де минув дитинства рай,    ясне лоно чистих днів,    славний рід своїх батьків.    Кличуть знов тебе поля,    твій Прованс, твоя земля,    синє море, тихий гай,    де забудеш відчай свій.    Там, де сонце золоте,    серце знову розцвіте.    Там немає мук борні,    там воскреснуть любі дні.    О, там знову любі дні    ти зустрінеш в тишині...    Боже, настанови його ! Dio mi guido,dio mi guido,dio mi guido! 3 такти       Ah, il tuo vecchio genitor    Скільки горя я зазнав,    як без тебе я страждав.    Марно дні мої текли,    все було в обіймах тьми.    Як на лоні рідних нив    за тобою я тужив !    Вся земля була німа,    рідний дім укрила тьма.    Так, минув печалі час,    знов прибудеш ти до нас.    І надія осяйна знов у серці оживе.    Так, пройшов печалі час,    знову повернешся до нас...    Почув Господь мої благання,    почув Господь. De       Не протився батьковій ласці ! Альфред    Ах ! Вона у Флори !    За честь свою я відплачу ! Жермон    Шалений ! Зупинись !

ДІЯ ТРЕТЯ. Галерея у будинку Флори Флора    Наш бал сьогодні з маскарадом,    віконт усім керує.    Віолетту й Альфреда чекаю також. Маркіз    А ви новину чули?    Віолетта пішла від Жермона. Флора    – Чи правда?    – Так, вона приїде з бароном ! Лікар Гренвіль    Ще вчора бачив їх...    Здавалося, щасливі. Флора    Мовчіть-но. Ідуть.    Це наші гості.    Хор    Хто долю знати хоче,    циганкам дайте руку.    До нас усі підходьте,    розкажемо вам майбутнє.    Що було і що буде,    нам добре це відомо.    Думки читаєм вправно,    все бачим по долоні.    Піднімем в небо очі —    ворожимо по зірках.    Всі маєм дар пророчий,    ми ворожим по долоні.          Подивимось !    Ви, синьйоро,    суперниць ваших бійтесь.          Маркізе, ви не крийтесь,    в житті ви – вітрогон. Флора    Уміє мстити Флора,    нехай маркіз врахує. Маркіз    Одну лиш вас кохаю –    клянусь своєю честю. Флора    Міняє вовк личину,    натура ж залишилась.    Маркізе, не минеться    зрадливість ваша вам.    За зраду ждіть відплати. Зрадливість ваша даром не минеться вам. Лікар Гренвіль    Панове, є причина    завдавати серцю рани?    Допоки сили стане –    втішайтеся життям ! Флора та інші    І справді, не годиться    завдавати серцю рани.    Допоки сили стане –    втішаймося життям. Допоки сили стане – втішаймося життям.    чекати Хор іспанських матадорів    Ми з Мадриду браві матадори,    ми вбивали биків цілі гори.    Герої арени ми славні,    знаєм всілякі пригоди ми давні.    Про одну з них, як хочете знати,    вам, синьйора, веліть розказати. Флора, хор    Розкажіть нам скоріше ! Гастон    Тож увага !       Якось красуня вередлива    у такий пішла заклад:    „Ставлю серце, хто щасливо    п’ять биків уб’є підряд.”    Матадор Пікільйо бравий    не вагавсь, і в мить одну    він у долі виграв славу    і красуню чарівну. чекати       після балету з’являється Альфред Флора    – Альфреде, ви?    – Так, друзі мої. Флора    – А Віолетта?    – Де вона, я не знаю. Флора    Яка байдужість, браво !    Ну, можна і гру почати.       14 тактів (З‘являється Віолетта з бароном)    – О, вельми ждана госте.    – Люб’язно так ви звали. Флора    Радість яка, бароне !    Чим я віддячити маю?       Барон    – Жермон тут. Он, погляньте.    – Боже ! Так, я бачу. Барон    До нього не підходьте.    І з ним прошу – ні слова.    Жодного слова. А ні слова. Віолетта    Навіщо я прийшла сюди?    О, Боже, гірко як мені !       Флора    Сядь і розкажи, мій друже,    що сталося між вами?       Альфред    – Четвірка !    – Ти знову виграв ! Альфред    Нещасливому в коханні    щастить, однак, у картах... Гастон    Він переможець завжди. Альфред    Усіх здолаю нині.    І золота набравши, жити між полів    я знову повернусь щасливий. Флора    — Один?    – Ні... ні...    З тією, що довіку присягала любити    і клятву зламала. Віолетта    – О, Боже !    – Де ваше милосердя? Віолетта    Мовчіть, бо я піду. Альфред    Бароне, ви до мене? Барон    Ви так щасливо грали,    зі мною зіграти не проти? Альфред    Так, виклик ваш приймаю. Віолетта    Що робити, знемагаю !    О, Боже мій, гірко як мені ! Барон    – Сто луїдорів праворуч.    – Ставлю сто ліворуч... Гастон    П’ятірка... Десятка... Все ваше. Барон    – Подвоїмо?    – Я згоден.    Гастон    – Четвірка... Сімка...    – І знову? Альфред    Я переможець знову ! Гастон    От так щастить, Жермоне,    ви – улюбленець долі. Флора (до Віолетти)    Ваше життя на дачі    барон оплатить, видно? Альфред    Бажаєте ще? Слуга    На стіл накрито. Флора    – Прошу вас.    – Ходімо, ходімо. Віолетта    Що вдію, знемагаю !    О, Боже мій, пожалій мене. Альфред    Ще бажаєте грати?... Барон    Тепер це неможливо.    Відіграюсь іншим разом. Альфред    Як тільки пан забажає. Барон    Ходімо до друзів.    Потім ... Альфред    До послуг ваших завжди.    Ходімо. Барон Ходімо.       Віолетта    Треба з ним поговорити,    та чи прийде сюди він знову?    Прийде він...    З його злобою я боротимусь мольбою.       Альфред    Що сказати ви бажали? Віолетта    Щоб ви швидше від’їжджали...    Небезпечно тут лишатись... Альфред    Розумію. Годі, годі...    Боягузом можу здатись. Віолетта    – О, ні, не правда...    – Чого ж боятись? Віолетта    – Гнів барона – річ жахлива...    – На дуелі смерть можлива...    Вас лякає моя вправність ?    Вас лякає моя вправність !    Як мені не зрадить шпага,    ваш барон, ваш друг, загине.    От від чого ваші сльози ! Віолетта    А якщо на вас чекає смерть    на тому поєдинку?    Хто прознає вирок долі,    що кому вона готує? Альфред    Ви про мене?    Що я чую ! Віолетта    О, негайно від’їжджайте ! Альфред    Коли зможеш дати клятву,    що підеш ти знов зі мною –    я тоді зречусь двобою. Віолетта    – О, ні ! Не можу...    – А... "не можу". Віолетта    Для чого тепер нещирість...    Навіщо ятрити серця рани...    Неможливо нам стрічатись:    я клялась, я присягала... Альфред    – Хто присягу вирвав у тебе?    – Він на неї право має. Альфред    — Це Дюфоль?..    — Так. Альфред    – Його кохаєш?    – Його... Кохаю... Альфред    До мене всі !    Флора та інші    Хто нас кликав?    Що тут сталось?.. Альфред    – Всім вам панна ця знайома?    – Як, Віолетта? Альфред    – Що вчинила, вам відомо?    – Замовкніть ! Флора та інші Ні.       Альфред    Жінка ця свій статок    весь стратила на мене.    Від неї, підлий і сліпий,    я все приймав мерзенно.    Та ще не пізно.    Маю час ганебні змити плями.    Я перед всіма вами    повернути хочу свій борг. (Кидає до ніг Віолетти гроші)       Гастон та інші    Скривдив ти жінку, себе вкрив    ганьбою ! Це нестерпно !    Огидно нам стояти поряд із тим,    хто жінку так образив.    Геть, геть нелюде, геть з очей !    Збуджуєш в нас ти огиду страшенну,    що беззахисну отак образив.    Геть з очей... Жермон    Себе зневажив і честь утратив,    хто б міг у злобі так образити панну.    Альфреде, сина в тобі я не впізнаю.    Я втратив сина...    Це тяжка провина,    ганебний вчинок цей.    О, де Альфред мій ? Я втратив сина.    Яка тяжка провина !    Знай, що ганебний вчинок цей. Альфред    Що я накоїв?! Подумати страшно !    Ревність пекельна і з нею розлука    рвуть мені серце, розум не діє...    Втратив надію я щастя повернути.    Чом не утік я гоїти рани,    нащо вернувся я, злобою гнаний ?    Те, що вилив я гнів на нещасну,    буде всякчасно мучити мене. Барон    – За ту тяжку образу, що ви вчинили,    тільки зневагу ви заслужили.    Не тільки панні, то всім нам образа.    — Безкарно не можна образити жінку.    Зумію назавжди я пиху вам збити.    — На поєдинок за ваш учинок    я викликаю вас !    сама Віолетта    Альфреде, милий, коли б словами    душа могла віддати весь пал кохання!    О, ти не знаєш про сердечні рани,    що ти, коханий, їх мені завдав. Віолетта    Та день той прийде, і скоро збагнеш    несправедливість свого докору.    Тоді від жалю хай Бог спасає,    хай Бог від жалю спасе. сама dai rimorsi. Dio ti salvi, salvi al lor, ah!    Альфред    Що я накоїв?! Подумати страшно !    Ревність пекельна і з нею розлука    рвуть мені серце, розум не діє...    Втратив надію я щастя повернути.    Чом не утік я гоїти рани,    нащо вернувся я, злобою гнаний?    Те, що вилив я гнів на нещасну,    буде всякчасно мучити мене. повільно    дати Жермон    – О, я жорстокий ! Правду таю !    Тільки я знаю, що вона кохає щиро    і про те мовчу !

ДІЯ ЧЕТВЕРТА. Спальна кімната Віолетти  Віолетта Аніно ? Аніна    — Що бажає пані?    — Заснула? Бідолашна ! Аніна    Так, вибачайте... Віолетта    Дай води, Аніно.       Та глянь, чи скоро ранок. Аніна    День на дворі.    Відчини вікно скоріше.    Аніна    Ось і лікар Гренвіль. Віолетта    Мій добрий друже,    допоможи підвестися.       Добра душа... Мене ви не забули... Лікар    Так... Легше вам сьогодні? Віолетта    Тіло страждає, а душа спокійна.    Абат благочестивий мене утішив.    Від мук житейських    серце гоїть чиста віра. Лікар    — А як ви спали?    — Ніч спала я спокійно. Лікар    Надію майте...    Повернеться здоров’я ваше... Віолетта    Ах, це свята неправда.    Задля мого спокою... Лікар    — Прощайте, я ще загляну.    — Не забувайте ! Аніна (до лікаря)    Що в неї, пане? Лікар    На жаль, тяжкі сухоти:    їй жити недовго. (йде)    Аніна (до Віолетти)    Тож легше вам... Віолетта    Свято, мабуть, сьогодні? Аніна    Народ увесь радіє –    сьогодні карнавал. Віолетта    Та серед того шуму    не чути плачу бідних.    Скільки грошей у нас лишилось? Аніна    Двадцять луїдорів. Віолетта    Десять із них мерщій роздай бідним. Аніна    Що ж нам залишиться, пані? Віолетта    Ах, досить з мене і того...    Розшукай-но листи мої.    Знайди листи...    Не трать даремно часу. читає          «Додержали ви слова...    Дуель відбулася...    Барон поранений, та легко.    Альфред в чужих краях.    Він знає правду...    Йому все розповів я.    У вас він скоро благатиме прощення.    Я також. Лікуйтесь. Жорж Жермон.»    Ох, пізно ! Чекала я так довго,    та, на жаль, даремно.    Як я змінилась !    Любий доктор радить    віри не втрачати...    Але від недуги цієї немає ради.          Прощайте довіку прекрасні надії.    Зів’яне троянда, як буря повіє.    Альфред мій коханий    не вернеться знову...    Життя, що згасає, умре без любові.          Все зникло... Пройшло...    Ах, Боже великий, надії немає.    Прости, милосердний, що грішно жила    Ах, де ти, де ти, життя моє,    де ти, життя...       Хор    Панові свята дорогу встелимо.    Весь він повитий квітками і хмелем.    Цар карнавалу йде там рогатий.    Сурмами, флейтами нумо вітати.    Парижани, всі єднайтесь.    На тріумф бика збирайтесь... На тріумф бика збирайтесь, На тріумф бика збирайтесь...    В Азії, в Африці кращих не має,    кожен, хто бачить його, прославляє.    Маски веселі, збігайтесь гуртами,    стріньмо усі його танцем, піснями.    Парижани, всі єднайтесь.    На тріумф бика збирайтесь... На тріумф бика збирайтесь, На тріумф бика збирайтесь.    Панові свята дорогу встелимо.    Весь він повитий квітками і хмелем.    Панові свята ми шлях весь устелим.    Слава, слава, слава !    Аніна    — Ах, пані...    — Що там сталось? Аніна    Признайтеся, справді    вам сьогодні легше? Віолетта    — Так, а що?    — Я благаю, не хвилюйтесь... Віолетта    Ах, говори ж-бо. Аніна    Пані, вам сьогодні    радість випала неждана. Віолетта    — Що ти кажеш ! Радість?    — Так, мила пані. (З’являється Альфред) Віолетта    Альфред повернувся до мене.    Прийшов він нарешті! Ах, де він?    чекати    О, мій Альфреде, мій коханий    знову ти прийшов, о радість ! Альфред О, Віолетто, кохана, Знову я з тобою, радість.    Я тяжко винен... Все я знаю... Віолетта    Ти знов зі мною, все забуто. Альфред    Тебе кохаю ! Хоч ми не рівні,    без тебе жити я не маю сили. Віолетта    Ти повернувся, життя заквітує.    Забути хочу все, журбу прогнати. Альфред    Та скільки горя ми тобі завдали,    винен у тому мій батько і я. Віолетта    Людська неправда нас розлучила,    але тепер забудьмо все. Альфред    Тепер ні демон, ні людина    не розлучать нас довіку... Віолетта Тепер ні демон, ні людина Не розлучать нас. Альфред    Минуло все. Віолетта    Минуло все. О, так !    Вже не розлучать нас довіку.       чекати 10 тактів Арія Альфреда    Париж покинемо, де так страждали,    де нам судилися тяжкі печалі.    Повернеться до тебе здоров’я,    в краю далекім розквітне кохання.    Там знову радість нам усміхнеться,    людська зневага забуде нас. Віолетта    Париж покинемо, де так страждали,    де нам судилися тяжкі печалі.    Давнє здоров’я повернеться знову,    в краю далекім розквітне кохання.    Там знову радість нам усміхнеться,    людська зневага забуде нас.    чекати Віолетта    Ах, стривай...    До церкви разом ходімо,    подякуєм Богу за щастя своє... Альфред    — О, як ти зблідла.    — Це швидко минеться.    Та ж сам ти знаєш, що душу радість,    так, як і горе, завжди хвилює... Альфред    — О, Боже, Віолетто.    — Не жахайся, це тільки втома...    — Швидко минеться... Бачиш, сміюся...    — Жорстока доля ! Віолетта    Минулось...    Аніно ! Допоможи одягтися... Альфред    — Стривай же, Віолетто...    — Ні, так я хочу ...       О, Боже, несила ! Альфред    Небо, що я бачу !    Гренвіля швидше ! Віолетта (до Аніни)    Ах, маєш ти йому сказати,    що повернувся Альфред мій знову.    Що знову жити я жадаю,    прагну жити для кохання...          Та як твого кохання сила не врятує,    то жде мене могила.       (Альфреду) Оооо    Як гірко, страшно помирати,    у цей день чудовий.    Коли після довгих, тяжких мук    знов серце оживає.    На мить розвіялася тьма,    і знову все затьмарилось.    Навіщо ж серце билось...    Надії вже нема. Альфред    О, друже, сльози осуши,    не край себе журбою.    Геть думи чорні ти жени,    і знову ми з тобою.    Черга тепер щасливим дням,    минули дні розлуки.    За всі колишні муки    дасть небо щастя нам. ДУЕТ ШВИДКО ПІДРЯД Віолетта    – Ах, Альфреде, смерті час настав.    – Тебе врятую я. Віолетта    – Ах, як гірко, страшно помирати,    коли день такий ясний. Альфред    – Ах, Віолетто,    як серце крає мені журба твоя. Віолетта    – Пройшло моє життя, надій вже нема.    Я знаю, це смерть моя.       (З’являються Жермон та лікар Гренвіль) Жермон О, Віолетто. Віолетта    — Ах, це ви?    — Мій батьку... Віолетта    Я не забута ! Жермон    Я дотримав слова і прийшов обняти    ніжно вас, як доню рідну. Віолетта    Ох, жаль. Ви спізнились !    Проте я вдячна вам...    Гренвілю, гляньте:    я умру в обіймах, оточена любов’ю. Жермон    Що я чую ! О, небо !    Невже? Альфред    Чи бачиш ти, мій батьку? Жермон    Як тяжко перед нею я завинив.    Сумління серце крає...    Мов громом убиває кожне слово...    Я тепер розумію все зло,    всі муки, що завдав їй. Віолетта    Підійди ближче, коханий...    О, мій Альфреде...       Ти мій портрет візьми собі,    як знак, що в дні останні    усе своє кохання я принесла тобі. разом Альфред і Жермон Альфред    – Не говори про смерть мені,    душа тремтить від болю.    Ти не умреш, чи разом заснемо    ми з тобою в могильній глибині... Жермон    – Тебе благаю, прости все зло мені,    у всьому ревно каюсь.    Тепер я добре бачу,    кого мій син любив. сама Віолетта    Як у душі твоїй любов    чистим промінням сяйне,    знов дівчину знайдеш любу –    не уникай святого шлюбу...    Молю, дівчині тій    портрет передай мій.    Скажи, що в час останній    я щастя бажала вам. всі разом Жермон    – Допоки сльози є в очах –    лити буду я їх за тобою.    Знайдеш ти в небесах собі відраду,    блаженства рай... Ах, там найдеш відраду на світлім лоні ти найдеш. Господь наш зове, Господь... Альфред    – Боже мій,    невже це смерть твоя прийшла?    О, небеса... Ні, ні, не вірю я...    В могилу краще я зійду... Лікар Гренвіль Ах, там найди, найди ти в небесах. Так, так, блаженства рай. Там найдеш ти відраду. На світле лоно зве тебе Господь. !!!!!!!не чекати сама Віолетта    — Їй передай портрет мій.    В той час скажи,    що в небі я щиро молюсь за вас... (Дивуючись)       дочекатись    Як дивно... Всі Що ? Віолетта    Минуло все, стих мій біль,    всім стражданням кінець...    Незнані, чудові радощі    відкрилися мені...    Ах, і знову, знову... життя засяяло...    О, радість... (Вмирає).